Об’єднані територіальні громади у досвіді сусідів – плюси та мінуси

Уже давно влучно підмічено, що будь-яка дія обов’язково має як свої переваги, так і недоліки. Не стала винятком з даного твердження проголошена діючим керівництвом країни децентралізація влади.

Ще 5 лютого Верховна Рада ухвалила Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Метою Закону є встановлення порядку об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст та надання державної підтримки  цим новим об’єднаним громадам. Такі об’єднання в ідеалі мають сформувати спроможні, самодостатні територіальні громади, які б володіли відповідними матеріальними, фінансовими ресурсами, територією та об’єктами соціальної інфраструктури, необхідними для ефективного виконання покладених на їхні органи місцевого самоврядування завдань і функцій.

Здебільшого наразі селяни бояться об’єднуватися, бо такі перетворення, на їхній погляд, передбачають оптимізацію (фактично, скорочення) соціальної сфери: об’єднання шкіл, дитячих садочків, амбулаторій та сільських рад.
Апологети децентралізації доводять, що це не так, і що держава передає право громаді самій вирішувати, які структури їм утримувати і в якій кількості; вирішувати, на чому економити власні ресурси.

Так, беззаперечно, об’єднання великих і сильних сільських рад буде мати значний економічний ефект: вони об’єднають свої активи, матимуть податок з доходів фізичних осіб, які наразі розподіляються через районний бюджет і розпорошуються по всьому району. Окрім того, об’єднані територіальні громади отримуватимуть свою частину державної медичної й освітньої субвенції. Для міцних громад об’єднання принесе користь, і вони навіть можуть з дотаційних перейти в громади, які мають профіцит бюджету. Щодо бідніших сіл, то, об’єднавшись, вони залишаться на тому етапі, на якому вони є.

Але кажуть, що вони можуть розраховувати на дотації вирівнювання з державного бюджету.
Скептики ж наголошують, що не все гладко в цьому процесі. Уже за сьогоднішнім досвідом перших об’єднаних громад, перед ними постала низка серйозних проблем, серед яких, перш за все, – неузгодженість та відставання галузевих міністерств від поточних темпів децентралізації та їх реагування на виклики, що постають перед новоствореними громадами. Часто громади просто не в змозі відповісти на питання своїх членів: що буде з медичним обслуговуванням, освітою, соціальною допомогою, бо не отримують від міністерств чіткого бачення, а тим більше алгоритмів, стандартів чи механізмів реалізації секторальних реформ.

Наступна проблема, про яку часто згадують, — кадровий голод для нових виконкомів, бо робота в них потребує більшого обсягу знань та досвіду. Зараз і держава, і міжнародна донорська спільнота пропонують активістам, працівникам виконкомів колишніх сільрад та посадовцям органів місцевого самоврядування різноманітні курси, семінари та інші форми навчання, але все треба робити системно, швидко і «уже на вчора».
Було і таке, що люди скаржилися на нечітко прописану процедуру реєстрації новоутворених громад. Спочатку законом передбачалося ліквідовувати старі ради. Але знайшовся вихід.

Дніпропетровська область першою розробила та подала до Києва пропозиції щодо удосконалення законодавчого поля в цьому питанні, і наприкінці 2015р. процедуру реорганізації (а не ліквідації) було узгоджено. Об’єднана громада ставала правонаступником попередніх, набувала права на активи та пасиви попередніх сільрад.
Іншою проблемою є те, що більшість закладів освіти, культури, охорони здоров’я, які громадам потрібно взяти на баланс, здебільшого не мають оформлених належним чином установчих документів.

Вказаний лютневий закон, між іншим, передбачає, як не парадоксально, «добровільно-примусове» об’єднання територіальних громад сіл. Що мається на увазі? З одного боку, органи місцевого самоврядування об’єднуються виключно на принципі добровільності, але статею 11 вказаного Закону та нормами Бюджетного кодексу цей принцип фактично нівелюється, оскільки передбачає створення об’єднання територіальних громад згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Тобто, все зводиться до того, що, якщо сусідні територіальні громади  самостійно не дійдуть згоди щодо об’єднання, то обласна рада за поданням обласної державної адміністрації фактично може самостійно здійснити вказане об’єднання територіальних громад на свій розсуд.

В іншому випадку ті сільські ради, які не об’єдналися або яких не включили в цей перспективний план формування територій громад, фактично приречені на занепад: надходження до бюджету не будуть збільшені, громада не перейде на прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом, не отримуватиме субвенцій з районного та державного бюджетів. Повноваження місцевої влади залишаються незмінними, але втрачається можливість отримання додаткових повноважень (в галузі пожежної охорони, медицини, муніципальної поліції та інше). Таким чином,   територіальні громади з невеликою чисельністю населення та на території яких немає, або в необхідному об’ємі недостатньо бюджетоутворюючих підприємств, не зможуть існувати, не об’єднавшись з кимось, у зв’язку з недостатністю бюджетних коштів на власне утримання. Головна істина – люди живуть там, де є джерело доходу.

Аналіз вище був проведений, здебільшого, на досвіді нових територіальних об’єднань, географічно віддалених від Каховщини. Але є й на Херсонщині досвід такої ОТГ: першою в нашій області 23 липня 2015 року була створена Кочубеївська територіальна громада Високопільського району. Центром її стало с. Кочубеївка, включивши в себе 14 сіл Кочубеївської, Заградівської, Пригір`ївської та Орлівської сільських рад.

Як зазначали керівники області у своїх виступах під час святкування першої річниці першого об’єднання, створення Кочубеївської територіальної громади стало позитивним досвідом для Херсонщини, адже в результаті об’єднання суттєво збільшилися надходження до бюджету цієї громади – майже по всіх статтях показники збільшилися в 2 рази. Завдяки децентралізації громада контролює підприємців, які здійснюють діяльність на території об’єднання, тому сплачені податки спрямовуються на соціальний розвиток громади. Кочубеївський сільський голова Іван Дударь підкреслив, що за рік існування «у нас пройшов ремонт центру невідкладної допомоги і тепер середній час прибуття «швидкої» близько 15-20 хвилин по всіх селах, які входять до громади. Ми відбудували ділянку дороги, яка з’єднує Херсонську і Дніпровську області. Найближчим часом закуповуємо техніку, яка буде косити траву, і машини, що здійснюють вивезення сміття».

А саме на урочистостях 23 липня цього року відбулося відкриття Кочубеївського пункту постійного базування Високопільської підстанції Бериславської станції КЗ  «Обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Зараз громада ставить перед собою такі першочергові завдання: відновлення централізованого водопостачання, будівництво нового водогону, поліпшення медичного сервісу.
Особисто поспілкувавшись із джерелом з однієї зі шкіл громади, ми дізналися, що шлях сільської освіти у Кочубеївській ОТГ зараз вельми нелегкий. Наприклад, Орлівська ЗОШ І-ІІІ ст. стала базовою поки що «авансом» (це дозволили лише тому, що вони – «першопрохідці» на Херсонщині), адже, за великим рахунком, наявна кількість учнів у ній нижча, ніж прописано для отримання цього статусу базової. Три інші школи на території громади – понижені в ступенях, і також мають дефіцит в учнях.

Децентралізація поки ніяк не призупинила там сталу тенденцію (вже протягом півтора десятиріччя), коли батьки й самі діти прагнуть навчатися у школах сусідньої Дніпропетровської області… А від того, звичайно, у Кочубеївських школах – і підвищена вартість навчання однієї дитини, і скорочення штату працівників, і пониження зарплатні педагогам та обслуговуючому персоналу шкіл, і, звичайно, продовження зниження якості освіти… «Загалом, – резюмувала наша співбесідниця, – мій висновок на сьогодні такий: якщо ваша громада і до децентралізації була самодостатньою, такою вона буде й при утворенні нових об’єднань.

Якщо чогось не вистачало і жили за принципом «простягнутої руки» – то, по суті, того ж не вистачає і зараз, і той же принцип існування залишається й у новій громаді. По-друге, головний недолік, як і майже у всьому на пострадянських територіях, – те, що реформи робляться не в тій послідовності, ніж у нормальних європейських країнах, та й у тій же Польщі, на котру ми нібито рівняємося: у нас «кидають клич за ідею», пірнають «у вир головою», а коли опиняємося, дійсно що, як у вирві, з головою у нових і старих проблемах, починають міркувати, як виправити помилки і які ж механізми розробити.

Шкода, що часто уряд забуває прописну істину: паровоз повинен таки йти попереду потяга, а не наздоганяти його».
Як би там не велося, але приємно, що на території Каховського району існують доволі самостійні громади, котрі задекларували, що готові до реформування, серед таких, наприклад, Червоноперекопська територіальна громада, сільський голова якої Г.Лобунько не так давно запросила “Каховську зорю” власнооч пересвідчитися у такій її готовності. Про це докладніше читайте у наступному номері нашої газети.

Матеріал підготувала Ірина СОШНІКОВА.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest