Сильна духом людина

Зовсім незабаром відзначатиме свій 110-річний ювілей Каховська школа №1, яка починала свою діяльність у далекому 1906 році як чоловіча прогімназія. За ці десятиріччя багато славних сторінок її життя перегорнуто, багато їх навіки залишилося у літописі не тільки цієї школи, а й каховської освіти загалом; багато чого вже було опубліковано у різних виданнях та надруковано у «Каховській зорі». Цього ж разу хочемо приділити увагу нашим сучасникам – колишнім учням першої школи, адже недарма кажуть, що кожна школа жива своїми учнями. Тому й маємо на меті ще раз показати, що ЗОШ №1 продовжує примножувати свою багату історію, її педагогам є ким пишатися, а сьогоднішнім учням є на кого рівнятися. Бо герої наших нарисів стали гордістю й силою не тільки своєї школи, Каховки, а й усієї України.

Сильна духом людина – це людина, яка точно знає, в чому сенс її життя, а також, не розмінюючись на дрібниці, йде до чітко поставленої мети,  досягаючи мрії й одночасно допомагаючи людям, які її оточують, заряджаючи їх власним оптимізмом. Це людина, яка здатна здобувати перемогу над собою та над обставинами, її реакція на ситуацію завжди позитивна, адже від негативних думок виникають і негативні стани в організмі. Найвеличніша  сила людського духу – не в уникненні невдач, а в умінні піднятися після кожного падіння.

14095723_1220589241345243_6812665456582202599_nПіднятися в прямому і переносному сенсі. Так, як це сталося з пораненим  бійцем АТО Ковальським Володимиром (на фото). Молодому чоловіку 34 роки. Дитинство й юність провів у нашому місті. Учень Каховської ЗОШ №1, випускник КПІ. До війни працював інженером. Улітку 2015 року пішов добровольцем в зону АТО. Його призначили в 14-ту механізовану бригаду розвідником. А 14 березня цього року під час виконання завдання підірвався на міні…

Володя розповідає: «Стався вибух, мене відкинуло, шапка відлетіла аж на дерево, була біль у лівій ключиці, побачив, що лівої ноги немає, а права висить… Останні виходи в розвідку забували носилки, але тут взяли. Був при пам’яті, і близько 2 км бойові товариші несли мене через поле найкоротшим шляхом». Потім – лікарня у Волновасі, де ампутували і другу ногу. Ще добу провів у лікарні під Маріуполем, і далі військовим гвинтокрилом був відправлений у військовий шпиталь до Дніпропетровська ще на 5 діб, звідки вже доставлений до КЦГВ.

Боєць має нагороду за досягнення у військовій службі та почесний нагрудний знак.
Протягом усього цього часу і дотепер Володю підтримували рідні люди: кохана дружина, мама, сестра, рідні та друзі. Він ніколи не занепадав духом. Постійно тренувався. Навіть через декілька днів після операції, незважаючи на сильний біль та втому, боєць виконував вправи. Завжди, коли до нього хтось приходив і плакав, він відповідав: «Якщо ви хочете поплакати, виходьте за двері, а потім заходьте, і ми нормально поспілкуємося. Мені сльози не потрібні». Приходили рідні, друзі, волонтери і навіть незнайомі люди. У багатьох такий настрій був піднесений, аби підбадьорити героя, казали: «Давай, піднімайся, скільки можна валятися!».

Він чітко усвідомлював, що йому необхідно «ходити». На той час дружна родина чекала дитинку, яка вже через кілька місяців повинна була з’явитися на світ. Володимир дуже хотів допомогти коханій, бути корисним. Розумів: жалість до себе та образи на життя виснажують і спустошують нас й абсолютно нічого не дають натомість. Вони примушують нас рухатися замкнутим колом, роками повертаючись до одних і тих же гірких думок та не дозволяючи вирватися до світла, свободи, надії й оптимізму.

Завдяки своїй наполегливості та праці Володимир був присутній у лікарні при народженні первістка, тепер уже він підтримував дружину. Навіть після виписки з лікарні був довгий і болісний період реабілітації, який хлопець поєднував з доглядом за своїм маленьким сином. Ніколи не падав духом. На це просто не було часу. Це поранення – своєрідне випробування. Якщо до цього було звичайне повсякдення, то зараз всі проблеми, котрі виникали раніше, – це дрібниці, що вирішуються з часом. Треба навчитися поводитися так, як ніби все гаразд – незалежно від того, як у вас йдуть справи насправді, яким є  ваше здоров’я насправді. Що ми думаємо про себе, тим ми і стаємо! Тримаючи голову високо і говорячи собі, що у нас все добре, ми цими позитивними думками притягуємо в наше життя благополуччя.

Складно розмірковувати над таким поняттям, як “доля”. Ми часто чуємо це слово, але всі розуміють долю зовсім по-різному. Одні кажуть, що від неї залежить все, а інші люди говорять, що свою долю людина будує сама та сама визначає її. Володимир впевнений, що свою долю та долю інших можна змінювати на краще. Був певен і коли стояв на Майдані, і коли пішов добровольцем, і навіть зараз, зоставшись без обох ніг, впевнений, що вчинив вірно! Замість того, щоб скаржитися на долю, можна діяти задля кращого.

Всі ми знайомі з таким поняттям, як сила. Сила може бути фізичною, вона визначає рівень фізичної підготовки кожного з нас. Але, окрім сили фізичної, існують інші поняття – такі, як сила характеру, сила духу, сила волі та інші. Сила… З цим маленьким словом пов’язано безліч чеснот і пороків, помилок і істин, радощів і бід. Наше життя є складним. В ньому зустрічається усе: радість і горе, нагороди та випробування. Ми стикаємося з підлістю, зрадою, ненавистю та болем. Це також невід’ємні частини нашого життя, але тільки від нас залежить: чи гідно ми витримаємо ці складні життєві іспити та вийдемо з труднощів переможцями, зберігши людяність, чи зламаємося та втратимо єдине, що нам по суті належить – свою гідність. Гідна людина має чисті думки, адже саме від цього залежать її вчинки. Чесніть, благородство, порядність, співчуття до навколишніх та доброзичливість допомагають людині стати гідною.

Ніколи не говоріть собі: «Я не можу», – чого б це не торкалося: одужання, роботи, фізичних вправ. Краще скажіть: «Я не хочу». Говорячи «не можу», ми дуже сильно обмежуємо свої власні можливості. Якщо вам здається, що якась справа вам не під силу, постарайтеся не роздумувати надмірно над тим, можете ви це зробити або ні, а краще спробуйте без роздумів почати це робити. І ви зі здивуванням виявите, що можете насправді дуже багато – значно більше, ніж думали самі. Робіть, не говоріть «не можу»! І побачите, що зможете!

Алла БАРАНОВА,випускниця Каховської ЗОШ №1.

Від  редакції
А одним із дороговказів віднині й назавжди нехай стане вам приклад нашого чудового земляка, справжнього героя, колишнього учня нашої першої школи-ювілярки – Володимира Ковальського.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest