Привіт землякам від добровольця «Айдару» Олександра Буряка

Для 43-річного каховчанина Олександра Буряка (приватного підприємця, що багато років займався цілком мирною справою – торгівлею на Каховському ринку) війна на Сході розпочалася 22 червня 2014 року, коли він, не в змозі більше просто спостерігати за тим, як намагаються розірвати на шматки багатостраждальну Україну, добровольцем відправився у зону АТО.

Починав служити в батальйоні спецпризначення «Золоті ворота». Та більшу частину цих двох років і дотепер проходить службу на посаді кулеметника ІІ «Афганської» штурмової роти у відомому батальйоні «Айдар».

У нашій телефонній бесіді зі сміхом тепер згадує, як ще на початку служби під Луганськом пережив перший мінометний обстріл саме в той час, коли мився в сільському літньому душі, чи як воював улітку 14-го року в «пляжному вбранні» – футболці, шортах та гумових капцях, бо не вистачало на всіх тоді військової форми; та ще й саме у такому вигляді після бою довелося давати інтерв’ю «Громадському телебаченню»… Й про чимало інших, пізніших, випадків, коли небезпека від ворога ходить зовсім поруч, розповідає Сашко з гумором – так, щоби розсмішити співбесідника, зовсім не акцентуючи увагу на тому, як це, насправді, страшно…

Але так – лише коли розповідає про випадки, що сталися саме з ним. А ось коли згадує своїх товаришів по службі – і два роки тому, й тепер – в його інтонації лунають нотки величезної поваги та захоплення як 18-річними юнаками, так і літніми людьми, що йдуть служити добровольцями за покликом серця, з великою ідеєю не пустити війну в мирні будинки інших частин України, відродити свою державу, зробити її сильною та дійсно незалежною.

– Є серед нас і прості хлопці, такі, як я, – ділиться Олександр, – чимало жінок теж добровільно служать у гарячих точках зони АТО; є й дуже освічені, що мають по три вищі – навіть академічні – освіти. Вони – справжні інтелектуали, золотий фонд нації. Мрію, щоб саме з таких людей після закінчення війни формували український уряд, обирали депутатів усіх рівнів. Як колись після Другої світової наші фронтовики піднімали країну з руїн, ставали керівниками, директорами шкіл, головами колгоспів – так треба й у новій Україні не шукати лідерів за кордоном, а звертатися от до цих інтелектуалів, які не побоялися піти добровольцями захищати мир і єдність своєї землі, та які, я певен, здатні у мирному житті зробити все по честі й  совісті, аби підняти нашу державу, зробити гідним життя її громадян.

А ми –  інші фронтовики, – коли повернемося додому, обов’язково на місцях підтримуватимемо усі справедливі рішення й починання цих наших бойових побратимів; спільно працюватимемо заради їхнього втілення у життя.
З великою шаною та вдячністю згадує О.Буряк і волонтерів-земляків, що з мирної Каховки регулярно відвідують їх «на передку», всього за кількасот метрів від лінії розмежування, та привозять допомогу продуктами,  необхідними у військовому побуті речами та й загалом надають значну моральну підтримку своїми візитами, сувенірами від школярів, навіть і концертними програмами. Зараз це, здебільшого, члени ВГС «Кордон» (особливо керівник її каховського осередку Олександр Іванович Назарук разом із дружиною Лідією Борисівною). А ось як він тільки починав службу (саме в ті часи, про які згадував на початку розмови, коли бійці добровольчих батальйонів не мали навіть форми), неабияку допомогу йому надавали волонтери ГО «Громадянська відповідальність» Наталія Хандусь і Вадим Литвинов.

– Якби не вони, то я б обов’язково перемерз та захворів уже під час перших осінніх холодів 2014-го року, – констатує боєць.
Продовжив із ними дружбу Олександр, і коли повертався на невеличкий перепочинок у рідну Каховку. Разом ходили на зустріч з учнями ЗОШ №3, які тоді ще й організували чудову концертну програму для своїх захисників.

…Олександр – не перший із солдатів, хто в бесіді зі мною особливо зворушливо говорить про значення для бійців цієї дитячої підтримки: прапорів із їхніми підписами та побажаннями, концертів, листів, малюнків. Позаяк в частину, де служить О.Буряк, каховські волонтери привозили малюнки з наших міських шкіл, то особливо приємно було нашому земляку, дивлячись на підписи прізвищ юних художників, зрозуміти, що він знайомий з багатьма їхніми батьками! А від того ще тепліше ставало на душі…

– Будьте певні: ми неодмінно переможемо, і мир настане в нашій Україні. Ціною таких великих жертв моїх товаришів (дехто з них навіть точно знав, що відправляється в свій останній бій, з якого не повернеться живим, але впевнено йшов на вірну смерть заради Батьківщини), вона ще відродиться

– не тільки сильною військововою державою, але й країною зі своїм вірним шляхом в історії цивілізованих суспільств, багатим і щасливим краєм для своїх людей. Разом ми переможемо. Разом і будуватимемо нове мирне життя.

Записала Ірина СОШНІКОВА.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest