Щасливої служби, солдате!
Триває весняний призов юнаків до лав Збройних сил України. Одержали повістки і юнаки нашого села Софіївка. Але одні виїхали із села на заробітки, інші за станом здоров’я не пройшли медкомісію. І тільки один юнак із села — Едуард Шевченко — удостоєний честі поповнити ряди армії і стати на захист Вітчизни в цей неспокійний для нас час.
Тож вирішили активісти сільського клубу за призабутою останнім часом традицією, з метою виховання у молоді патріотизму до своєї Вітчизни, організувати урочисті проводи юнака в армію.
І ось погожого дня, 8 травня, в день Пам’яті і примирення, напередодні великого свята — Дня Перемоги, в клубі звучала музика, солдатські пісні. Сюди зійшлися родичі юнака, молодь, односельчани.
Ведучі повідали про те, що вже три роки на Сході України йде справжня війна, руйнуються міста і села, гинуть наші воїни і мирні люди. Тому Збройні сили нашої держави покликані охороняти її кордони, спокій нашого народу, створювати атмосферу миру і дружби з народами інших держав.
Як колись для козака почесним обов’язком була служба на Запорізькій Січі, так і сьогодні захищати Вітчизну — це почесний обов’язок наших юнаків.
Тож прийшов час і Едуарду виконати свій громадянський обов’язок — стати на захист Вітчизни, йти на зміну тих наших односельчан-захисників, які вже відслужили в армії, і які зустрілись з ворогом в зоні АТО. Тепер і він буде вірою й правдою служити Вітчизні, охороняти її, бути гідним своїх дідів і прадідів, які відстояли її в грізні 1941–1945 роки.
Вірить і мама Едика — Олена Анатоліївна, що син її буде мужнім, добросовісним, гідним солдатом нашої України, щоб вона могла ним пишатися. Адже стільки ночей недоспала, стільки сил і турботи віддала вона сину, щоб він став справжньою, хорошою людиною, потрібною не тільки її сім’ї, а й державі.
Ось тому мама першою перев’язує свого сина-призовника вишитим рушником на дальню, щасливу службу, на щастя, на долю, дає йому материнський наказ. Перев’язують його рушниками і дві бабусі — Надія Максимівна і Тетяна Йосипівна, які допомагали ростити і виховувати онука. «Пісня про рушник», яка звучала при цьому, нікого не лишила без сліз, навіть молодь. Сестричка Наталя перев’язала брата стрічкою, дівчата подарували хустинки, обіцяли йому дзвонити і чекати, а хлопці-друзі, однокласники, з якими Едик провів 20 найкращих років свого життя, по-чоловічому обійняли друга, побажали йому щасливої служби і наказували не забувати їх.
Свою настанову в дорогу зробила перша вчителька призовника І. Крамаренко. Присутні подарували майбутньому солдату море весняних квітів, а активісти клубу ще й символи України: “Ось гілочки верби і калини, бо без них нема України; оцей барвінок з собою візьми, хай не станеться з тобою біди; а ще пшеничне колосся, щоб тобі добре в армії служилося”.
Призовник щиро подякував усім за теплі проводи і пообіцяв чесно відслужити та повернутися додому з почуттям виконаного обов’язку.
Ростуть сини України, мужніють, до армії йдуть служити їй.
З оберемком квітів, в рушниках і хустинках, під солдатські пісні, в супроводі рідних та друзів йшов майбутній солдат вулицями села, а вслід йому махали на прощання односельчани, бажаючи щасливої служби і благополучного повернення додому.
Іди, солдате, мужній і вродливий,
Хай стеляться тобі дороги щедрі на землі,
Щоб служилось добре на Вкраїні милій,
Бажаємо легкого путі!
Таїса МЕЛЬНИЧЕНКО, завідувач Софіївського сільського клубу.
ДАЙТЕ НАПИСАТИ ПРО БРАТА