Щасливої служби, солдате!

Триває весняний призов юнаків до лав Збройних сил України. Одержали повістки і юнаки нашого села Софіївка. Але одні виїхали із села на заробітки, інші за станом здоров’я не пройшли медкомісію. І тільки один юнак із села — Едуард Шевченко — удостоєний честі поповнити ряди армії і стати на захист Вітчизни в цей неспокійний для нас час.

Тож вирішили активісти сільського клубу за призабутою останнім часом традицією, з метою виховання у молоді патріотизму до своєї Вітчизни, організувати урочисті проводи юнака в армію.

І ось погожого дня, 8 травня, в день Пам’яті і примирення, напередодні великого свята — Дня Перемоги, в клубі звучала музика, солдатські пісні. Сюди зійшлися родичі юнака, молодь, односельчани.
Ведучі повідали про те, що вже три роки на Сході України йде справжня війна, руйнуються міста і села, гинуть наші воїни і мирні люди. Тому Збройні сили нашої держави покликані охороняти її кордони, спокій нашого народу, створювати атмосферу миру і дружби з народами інших держав.
Як колись для козака почесним обов’язком була служба на Запорізькій Січі, так і сьогодні захищати Вітчизну — це почесний обов’язок наших юнаків.
Тож прийшов час і Едуарду виконати свій громадянський обов’язок — стати на захист Вітчизни, йти на зміну тих наших односельчан-захисників, які вже відслужили в армії, і які зустрілись з ворогом в зоні АТО. Тепер і він буде вірою й правдою служити Вітчизні, охороняти її, бути гідним своїх дідів і прадідів, які відстояли її в грізні 1941–1945 роки.

Вірить і мама Едика — Олена Анатоліївна, що син її буде мужнім, добросовісним, гідним солдатом нашої України, щоб вона могла ним пишатися. Адже стільки ночей недоспала, стільки сил і турботи віддала вона сину, щоб він став справжньою, хорошою людиною, потрібною не тільки її сім’ї, а й державі.

Ось тому мама першою перев’язує свого сина-призовника вишитим рушником на дальню, щасливу службу, на щастя, на долю, дає йому материнський наказ. Перев’язують його рушниками і дві бабусі — Надія Максимівна і Тетяна Йосипівна, які допомагали ростити і виховувати онука. «Пісня про рушник», яка звучала при цьому, нікого не лишила без сліз, навіть молодь. Сестричка Наталя перев’язала брата стрічкою, дівчата подарували хустинки, обіцяли йому дзвонити і чекати, а хлопці-друзі, однокласники, з якими Едик провів 20 найкращих років свого життя, по-чоловічому обійняли друга, побажали йому щасливої служби і наказували не забувати їх.

Свою настанову в дорогу зробила перша вчителька призовника І. Крамаренко. Присутні подарували майбутньому солдату море весняних квітів, а активісти клубу ще й символи України: “Ось гілочки верби і калини, бо без них нема України; оцей барвінок з собою візьми, хай не станеться з тобою біди; а ще пшеничне колосся, щоб тобі добре в армії служилося”.

Призовник щиро подякував усім за теплі проводи і пообіцяв чесно відслужити та повернутися додому з почуттям виконаного обов’язку.
Ростуть сини України, мужніють, до армії йдуть служити їй.
З оберемком квітів, в рушниках і хустинках, під солдатські пісні, в супроводі рідних та друзів йшов майбутній солдат вулицями села, а вслід йому махали на прощання односельчани, бажаючи щасливої служби і благополучного повернення додому.

Іди, солдате, мужній і вродливий,
Хай стеляться тобі дороги щедрі на землі,
Щоб служилось добре на Вкраїні милій,
Бажаємо легкого путі!

Таїса МЕЛЬНИЧЕНКО, завідувач Софіївського сільського клубу.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest