На ній корона світлоносиці

Відзвонили, відшуміли, відплакали, відцвіли, відраділи, відвесніли короткі, як мить, і довгі, як зимові вечори, вісім років, відколи Каховка де пошепки, де криком, де з надривом сказала полинове і водночас сповнене любові “прощай” Олені Леонідівні Вакулич.

Краща з кращих, зовсім молодою пішла вона від нас у далекі, таємничі потойбічні світи, здійнялася легко і красиво, як і жила на землі, у синю височінь небес. Але слово «прощай» не стало реальним у забутті яскравої, талановитої каховчанки.

Вона – здібний педагог, масштабно мисляча представниця влади, ділова. А ще – архітектор-новатор шкільної освіти, достойна представниця шанованого у Каховці роду Лонських. Марія Василівна, її мама, і Леонід Григорович – тато, вклали багато праці у розвиток освіти, культури, охорони правопорядку рідного міста. А Леонід Григорович ще й дарує закладам освіти, охорони здоров’я, дитячим установам картини – творіння своїх невтомних рук і завжди молодої фантазії. Отож і доньки Ольга та Олена в родині виросли розумні, працьовиті, спрямовані на все світле, краще для свого міста і всієї України.

Олена Леонідівна з сестрою йшли життям обіруч: нерозлучні, обрали один вищий навчальний заклад для здобуття освіти – Київський університет імені Т.Шевченка, один факультет – історичний, ще й заміж вийшли за братів Вакуличів, маючи одних на двох свекра і свекруху. До зрілих літ обійняли посади рівновисокі: Ольга – заступник голови райдержадміністрації, Олена – заступник міського голови…
Однак… Покликала молодшу вічність. Таких як вона людей з прадавніх часів називають гордим йменням – світлоносиці. Вони ж бо віддають себе до останку служінню народу. Такою і є в нашій пам’яті красива, щедра на добро світлоносиця. Все в ній сяяло, іскрилося, світилося: ясно-зелені, як хвилі Дніпра, очі, теплі, що гріють, слова підтримки, поради, захоплення.

Вчасною і вагомою у найтяжчій ситуації була її допомога. Такою, за велінням Творця, прийшла у цей світ, проживши коротке, але яскраве, як спалах зорі, життя, сповнене творчості, праці, високих устремлінь і здобутків.

Місто записало на скрижалях своєї історії всі добрі і великі справи неординарної, патріотично налаштованої жінки. Вона шукала, запроваджувала все краще, нове, аби щасливіше жилося рідному місту, аби зростали молоді таланти, аби цікаво і радісно, зміцнюючи крила у польоті, здійснювала свої мрії юність. Перед нею, як перед власною совістю, бо була чесна і чиста, почувалися у пошуках самовдосконалення її учні, колеги, друзі. У спілкуванні з усіма була простою, лагідною, без зверхності і погорди. Сповідувала царственні серед усіх чеснот – добро, терпіння, милосердя.
Пам’ять і уява й нині дарують нам зустріч з Оленою Леонідівною.

Пройдімо місцями, які лишила нам на спогад, згадаймо події, організатором і душею яких була. У загальноосвітній школі № 1, в якій починала як педагог, стала заступником директора по науці. Скільки вражаюче складних програм і форм викладання, виховання з’явилося в школі. Гості їхали за досвідом з усієї Херсонщини, здобутками каховчан захоплювалися, молодому педагогу Олені Вакулич дякували за науку. За великий вклад в українську шкільну педагогіку вчительку нагородили грамотою Міністерства освіти і науки. Про істинний учительський талант говорить й інша солідна нагорода – нагрудний знак Василя Сухомлинського.

Після університету Олена Леонідівна здобувала нові знання в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти. Вчила і вчилася. Прагла знати все більше і більше. Не заради ще одного диплома, кар’єри, посади в області чи столиці. Всі знання, інновації хотіла віддати рідній Каховці. Саме вона і молодий, згуртований нею колектив учителів, відкрили може й першу в області приватну школу, яка згодом трансформувалася в гімназію. Цей заклад – гордість міста. Бо гімназисти здобули і здобувають багато переконливих успіхів, перемог у фестивалях, конкурсах, олімпіадах.
Колись Олена Леонідівна стрічала своїх вихованців на порозі закладу – гарна, усміхнена. Знала гімназистів поіменно, для кожного знаходила тепле слово і дарувала промінчик материнської посмішки. Тепер споглядає все, що відбувається в рідній гімназії, з меморіальної дошки – така ж гарна і рідна…

Здобувати все нове для шкільного життя міста їздила аж у Америку. Привезла багато цікавого, користуючись у роботі усім тим, що збагатить, оновить, осучаснить освіту. Здавалося, скільки досягнуто, які вершини подолано, але ні, не спинялася граціозна ластівка у польоті, прагла свого Евересту. Ще багато її сценаріїв мали лягти в основу життя міста. Коли вона, не за роками мудра, невпинно динамічна, стала заступником голови міської ради, її особлива працездатність додали сили у творенні. Почуйте тільки: сьогодні вона, наприклад, переймається програмами «Учитель», «Обдарована дитина», завтра організовує разом з працівниками музею, особисто з щирою подругою і однодумницею Світланою Сидьолкіною Міжнародний фестиваль карикатур, а далі – вона вже активна, ділова і вимоглива в діяльності Партії зелених, бо ж то захист природи. З її благословення активно запрацювала молодіжна організація «Діло», дитячий фестиваль «Весна надії».

Далі крилатий фестиваль байкерів «Тачанка»…
А треба ж ще відвідати з подарунками і любов’ю дітей–сиріт, вихованців дитячого будинку «Радість», достойно зустріти гостей міста… І тут молода жінка додає до свого реноме посадовця все нові форми спілкування з тими, хто відвідує легендарне місто на Дніпрі.
Саме за часів Олени Леонідівни вперше вийшли книжки, календарі про історію Каховки, її минуле і сучасне. Стали випускати значки, сувеніри, листівки, присвячені рідному місту.

Вперше в Каховці святкується День Європи, День Дніпра, День матері, День родини… Звісно, самій, хоч який запас творчих сил є, не справитись. Треба ж підтримувати музей, школи, церкву, дитсадки, школу мистецтв. Але поруч надійні друзі, молоді, шановані у місті Ігор Бжезицький, Олександр Зікранець, Віктор Зубков і багато інших…

Пройдіться вже сьогодні тінистою алеєю випускників, присядьте на лавочку закоханих, це все від неї – світлоносиці…
Уже коли життя згасало в ній, трималася достойно, торувала свою стежку до Бога, йшла подумки до Нього в молитвах. Захоплювалася достойниками нашого часу Папою римським Іоаном Павлом II, принцесою Діаною, матір’ю Терезою, щирістю душі священиків місцевої церкви. І просвітліла та сповнена віри з радістю прийняла пропозицію чоловіка Володимира обвінчатися, і головне – у церкві рідного села Городець, що на Рівненщині, де були служителями представники його глибоко віруючої родини Вакуличів.

…У домі батьків Олени Леонідівни день її пам’яті завжди урочисто болісний, у сльозах та спогадах. З Києва приїхала її чарівна донька Даша, розумниця і українська красуня. Їй ненька віддала сповна велику материнську любов і тепер ніби завжди поруч, охороняючи від усього зла, даруючи надію і віру. Дай, Боже, їй щастя!

Згадаймо неповторну жінку-красуню, розумницю, мрійницю романтичну і багату на любов. В одному з інтерв’ю у “Каховській зорі» на запитання кореспондента, у що вона вірить, відповіла без роздумів тихо, твердо і щиро: «У Бога і Україну». На тім стояла!
Угамуймо в собі біль і відчай. Вона посміхається з величних небес і хоче нас бачити щасливими, наша світлоносиця! Будьмо ж, попри всі наші нинішні болі, тривоги і випробування, такими, якими б хотіла бачити нас Олена Леонідівна – сповненими надій на щастя. У цім найкраща про неї пам’ять!

Лідія ЦОЛІНА, журналіст.

3 thoughts on “На ній корона світлоносиці

  • 14.06.2017 at 14:04
    Permalink

    Она была замечательным человеком,..Спасибо ей за все..она была моим первым и последним самым замечательным директором гимназии

    Reply

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest