Життя поза освітою: перспективи інклюзивного навчання в Україні

Майже п’ять відсотків населення України є інвалідами, це два з половиною мільйони українців. Але більшість із них і досі залишаються практично «невидимими» для оточення. Їхні потреби – поза увагою чиновників. Винятками стають лише ті, кому вдалося неймовірним зусиллям волі опанувати жорстоку реальність та досягти успіху. В Україні майже відсутні умови для самореалізації людей з обмеженими можливостями. Це пов’язано з браком коштів та правовою неврегульованістю. Показовим прикладом є українська система освіти, яка не розрахована на навчання дітей з особливими потребами.

Сьогодні в більшості західних країн склався певний консенсус щодо важливості інтеграції інвалідів у суспільство. В Європі та США існує розповсюджена практика інклюзивної освіти, яка робить загальноосвітню школу доступною для дітей з особливими потребами. Термін «інклюзія» з англійської мови перекладається як «включення» або «приєднання».

В освіті під інклюзивним навчанням розуміють процес забезпечення рівного доступу до освіти дітей з обмеженими можливостями, врахування їхніх індивідуальних потреб. Згідно зі статистикою, серед 17 337 українських шкіл лише 1127 залучені до інклюзивного навчання. Більш ніж 56 тисяч школярів з особливими потребами не охоплені навчанням у загальноосвітніх закладах. Таким чином показник інклюзії в Україні складає лише 7%. Для порівняння: у Литві ця цифра охоплює 90%, Польщі – 42%, Словаччині – 42%, Угорщині – 57%, Італії – 99%, Норвегії – 90%, Франції – 25%.

За словами уповноваженого з прав дитини Миколи Кулеби, досі дітям з особливостями розвитку держава могла запропонувати два варіанти освіти: спецшколи або інтегровані класи. На думку психологів, головний недолік навчання в інтернаті – обмеження дітей у спілкуванні з однолітками. Згідно з результатами дослідження Українського інституту соціальних досліджень імені О.Яременка, кожен дванадцятий випускник спецшколи відзначає «поганий» соціально-психологічний клімат у закладі.

Більшість вихованців спецшкіл у подальшому житті мають відчуття знедоленості через недостатні контакти із ровесниками. У свою чергу, недолік інтегрованих класів – недостатня кваліфікація викладачів, які працюють із дітьми з особливими потребами. Вчитель, спрофільований на роботу зі звичайними дітьми, часто не в змозі надавати необхідний психологічний та медичний супровід дитині-інваліду. Це може спричинити напруженість у стосунках між педагогами, учнями та їхніми батьками.

Зародження інклюзивної освіти в Україні
Про інклюзивну освіту в Україні системно заговорили лише у 2014 році. У жовтні 2016 року народні депутати підтримали в першому читанні нову редакцію проекту закону №3491-д «Про освіту». Автор законопроекту Олексій Скрипник зазначає, що дискусія навколо нового закону тривала майже два роки. Зараз закон готується до другого читання. Власне, революційність законопроекту полягає у запровадженні системи інклюзивної освіти на законодавчому рівні та визначенні розмаїття форм здобуття освіти, передбачаючи дистанційну, мережеву та змішану форми.

Базовим документом для створення інклюзивної освіти в Україні є концепція «Нової української школи», яка прописує реформування освіти до 2029 року. Один із принципів цієї стратегії – дитиноцентризм. Нова школа повинна буде враховувати права, здібності та потреби дитини, а не йти по написаній нагорі інструкції. Саме з цього принципу проростає вирішення проблеми інклюзивної освіти. Для учнів з особливими потребами створять умови для навчання спільно з однолітками.

Для таких дітей буде запроваджено індивідуальні програми розвитку, організовано лікування, включаючи корекційні заходи. Дитина буде отримувати підтримку психолога та педагога. Концепція також пропонує відмовитись від шкільного авторитаризму «я – вчитель, ти – дурень» та розвивати рівне спілкування між учителем, учнем і батьками. У МОН це називають педагогікою партнерства. Крім того, реформа передбачає оновлення вчительського складу через залучення молоді. За задумом реформаторів, українська освіта повинна відкинути радянську модель накопичення знань і сфокусуватись на підготовці дитини до реальних життєвих ситуацій. Допоки концепція «Нової української школи» перебуває у першій фазі впровадження, модель інклюзивного навчання втілюється у пілотних проектах.

Нещодавно Верховна Рада України прийняла Закон №6437 «Про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг», яким запроваджує можливість інклюзивного навчання. Фінансування всіх заходів, які передбачає Закон, буде здійснюватися за рахунок бюджетних коштів.

Яка ж ситуація з інклюзією в Каховці?
«Ми маємо розуміти, що інклюзивна освіта це не просто клас, гурток або ще щось, це усвідомлення того, що у нас є людини з різними фізіологічними особливостями. От коли в нас ця інклюзія відбудеться у головах, технічна складова стане чимось звичайним.

У чому проблема інклюзивної освіти в місті? Тільки на нашому обліку знаходиться близько 350 дітей від 3-х до 17 років, які мають різні психофізіологічні відхилення. Де вони всі? Їх немає в садках, їх немає в школі, в більшості своїй вони сидять вдома. Якась частина відвідує інтернати, спеціалізовані школи, ми цих дітей не бачимо. Тобто ситуація така, що в нас багато дітей, які не інтегровані у суспільство. Проблема функціонування інклюзивних класів полягає в тому, що батьки дітей з особливими потребами здебільшого, на жаль, бояться відпускати їх у соціум. Тільки в минулому році нам вдалося переконати батьків однієї дитини в дитячому садку «Оленка», щоб вона залишилась в групі і була складовою цієї маленької соціальної локації.

Другий етап – це перехід дитини в школу. Тобто все більше на психологічному рівні: чи готове це суспільство чи прийме таких дітей?», – розповідає начальник відділу освіти Каховської міської ради Михайло Гончар.
Сьогодні вже є відповідні умови для того, щоб створити інклюзивний клас в ЗОШ №№3, 4. Вже є дві заяви від батьків, які хочуть аби їх діти пішли у перший клас загальноосвітнього навчального закладу.

Що для цього потрібно? Перш за все, фахівці. За кожною дитиною в інклюзивній групі закріплюється, крім основного вчителя, який працює з усім загалом класу або груп, ще помічник вчителя чи вихователя, так званий «тьютор». Він безпосередньо працює з цією дитиною, допомагає їй. Друга складова – це матеріальна-технічна база, спеціальне обладнання. Обидва питання в місті вже врегульовані. Ще минулого року педагоги пройшли підготовку та навчання. А докупити за потреби певне оснащення – не проблема для Каховки.

Не бійтесь віддавати свого сина чи доньку в садочки та школи. Адже кожна дитина і за Законом, і з погляду моралі має право на навчання. Пандуси, парти, спеціальні стільці – питання, які можна вирішити разом. Та найголовніше – це готовність самих батьків і культура соціуму. Роблячи свою дитину «зручною» або піддавши «резервації» в інтернаті, ви позбавляєте її не тільки передбачених прав, а й можливості стати своєю серед інших.
Чимало видатних та відомих всьому світу людей теж мали особливі потреби різного характеру, але завдяки тому, що з ними працювали здобули чималих висот.

Так, Кім Пік – прототип героя відомого фільму «Людина дощу» – визнаний геній з синдромом Савант (окремий випадок аутизму). Здібності Піка вражають уяву. Вже в три роки дивний геній умів миттєво витягувати кубічний корінь і перемножувати тризначні числа з десятковими дробами. У 53 роки він знав напам’ять більше семи тисяч книг, причому особливу слабкість мав до довідників із статистичними таблицями. За обсягом і глибиною своїх пізнань в точних і природничих науках Кім Пік міг заткнути за пояс будь-якого професора

Метт Севедж – музичний савант. Володіючи абсолютним слухом, він запам’ятовує будь-якої складності симфонічний твір, лише один раз почувши його. Також по звуку працюючого автомобільного мотора він може визначити марку машини і навіть ступінь зносу двигуна. У віці шести років Севедж доводив до сказу свого вчителя музики, намагаючись виправляти «помилки» у творах Моцарта і Шуберта. Зрештою, педагог заявив своєму підопічному: безсмертні шедеври не руш, краще пиши власну музику без помилок. Тож у Севеджа є вже п’ять джазових альбомів.
Крістофер Тейлор – англійський аутист. Він примудрився досконало вивчити 30 мов, читаючи іноземні газети в місцевому пабі. У вільний час консультує пивоварні в середній Англії, так як тримає в умі десятки рецептів пива.

Леслі Лемке – музикант. Народився в 1952-му з глаукомою і пошкодженням мозку. Хлопчику видалили очі. Рідна мати відмовилася від нього, і дитину усиновила медсестра Мей Лемке. Вже в ранньому дитинстві Леслі демонстрував здатність повністю запам’ятовувати розмови. У 14 років Мей вперше почула, як він грає на фортепіано, відтворюючи мелодію, яка нещодавно звучала по телевізору. Незабаром Леслі вже виступав з концертами по усьому світі.

Темпл Гранден (народилася в 1947 році) – доктор філософії, професор, письменниця, автор книги «Переклад з мови тварин». Найвідоміша після Кіма Піка аутистка у світі. Справою життя Гранден стало полегшення страждань тварин. 90% худоби в США і Канаді перед забоєм проходять через загороди, сконструйовані за порадами Гранден так, що перед смертю тварини не відчувають страху і жаху. Завдяки Гранден, яка в подробицях описала свій стан, світ хворих на аутизм став зрозумілішим здоровим людям.
І щоб з ними сталось, чи пізнав би їх світ, якби вони так і залишилось один на один з проблемою вдома?

Олександра Мішина.

1 коментар до “Життя поза освітою: перспективи інклюзивного навчання в Україні

  • 28.07.2017 о 20:33
    Permalink

    Ви мабуть не знаєте, що якраз діти з особливими потребами якраз в загальноосвітніх школах опиняються на надомному навчанні та ізолюються від соціуму, бо це незручна інформація для реформаторів. Така статистикає в кожній школі, але нікого не цікавить, бо ж інклюзія в тренді. Ламати те, що створювалося роками легко. Адаптувати те що вже є складно, бо птрібні реформи, про які через 2 роки забудуть, а постраждають діти з особливими потребами. Якщо батьки обирають спеціальні школи для навчання своїх дітей, то вони мабуть перед цим цікавляться такими навчальними закладами. Чому їхню думку не озвучують та не чують?

    Відповідь

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest