Кожна епоха має свої цінності, свої поняття духовності. Але незмінним, таким, що не вимагає доказів, є твердження, що найбільше багатство – хліб. Його не можуть замінити ані золото, ані інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли людина голодна. Недаремно люди поважного віку заощадливі, бо вони або самі пережили, або знають від своїх батьків про жахіття, коли цілі села вимирали від голоду. Коли за шматочок хліба, збожеволівши від голоду люди, навіть вбивали своїх дітей…

Пам’ятають блокадний хліб, який коштував дорожче діамантів, бо його ціною було людське життя…

Мабуть, не випадково ця тема виникла напередодні Дня Незалежності України. У наш час все змінилося, на кожному столі завжди лежить окраєць хліба – і це сприймається як належне…

Запах хліба, його рум’яна скоринка, теплий шматочок…  Це смак дитинства багатьох людей. Не вийняток і каховчанка Катерина Калюжна, яка від своєї бабусі перейняла любов та шану до хліба.

Останнім часом мені невимовно таланить зустрічати неординарних, позитивних, талановитих, цікавих людей. Саме такою і є Катерина, гарна молода жінка, яка впевнено йде по життю (має дві вищі освіти: юридичну та педагогічну — вчитель англійської мови). Ще маленькою дівчинкою вона задивлялася на те, як бабуся «чаклувала» над хлібом, з яким трепетом ставилася до приготування тіста. Саме з тих пір і з’явився цей «внутрішній потяг» — пекти.

— Я дуже любила спостерігати, як бабуся готує хмільову опару, місить тісто,- розповідає Катя.- Але мене завжди дивувало, що вона не могла дати точного рецепту, у неї все було «на око». Бабуся увесь час повторювала, що тісто треба відчувати…

 Катерина дуже пристрасна, наполеглива, цілеспрямована людина. Одного дня вона сказала собі: «Все, якщо не почну пекти – помру…», і почався пошук власного шляху, власного досвіду.

image-0-02-05-969f24b320146382d5e6684ff7683430d96aff306f349978c8126567cbfcd228-V— Катю, Вам все відразу вдалося? Як до захоплення поставилася родина?

— Звичайно, не все просто і легко, щоб чогось досягти треба пройти довгий шлях. Я купувала мішками борошно, потім воно псувалося… Перші хлібини мої, взагалі, були «смішними», бо треба починати з простого, а я пішла відразу в «хащі». Тож рідні смакували моїм кислуватим хлібом і підхвалювали…(сміється) Вони спочатку серйозно до мого захоплення не ставилися, але скоро зрозуміли, що це – на довго. Ось вже 10 років як мої пекарські спроби перетворилися на хобі. Зараз я вже знаю, що треба, бо відчуваю серцем. Це як закон Гегеля – перехід від кількісного до якісного, так і в мене.

— Що для Вас хліб? Не думали займатися цим професійно?

— Печений вдома хліб, як на мене, це «вищий пілотаж». Хліб – це магія води, борошна, закваски і солі. Це все, нічого зайвого. Я та моя сім’я у магазині хліб не купуємо зовсім. Вважаю комерційний хліб, який лежить на полицях, шкідливим для здоров’я. Я все розумію: індустріалізація, 21 століття, потреби населення – за невеликий проміжок часу пекарня повинна виконати величезний обсяг замовлення…Усе це зрозуміло, але, мабуть, тому і не хочу займатися цим професійно – боюся, що бізнес може загубити мою пристрасть та любов до хліба, до самого процесу …

— Знати ціну хлібові, бути бережливими та дбайливими господарями – це головні питання суспільства. Чи згодні Ви з цим?

— Звичайно, сьогодні когось (особливо дітей) здивувати хлібом важко. Неможливо уявити, що хліба немає, тож і ставлення, як до чогось звичайного, буденного. Жахливо, коли хліб не шанують, не цінують. Це треба виховувати власним прикладом…

 У мене є дуже цікавий досвід. Через інтернет (я блогер) познайомилася із естонською жінкою-пекарем, яка архаїчно вивчає хлібопекарську справу. Це було дуже плідне та цікаве спілкування. І ось (на мій подив) Міністерство сільського господарства Естонії запросило мене на конференцію (взявши усі витрати на себе). Конференція проходила на території сільськогосподарського музею, що у місті Тарту. Цей музей зовсім не схожий на наші звичні музеї, він живий, діючий. Знаходиться на великій території, тут і засіяні поля, і конюшні, і пекарні, і різна сільськогосподарська техніка, кузня і т.д. Це була конференція сільськогосподарських музеїв, на якій були присутні представники з 27 країн: фермери з Австралії та Америки, працівники музеїв, пекарі. Держава намагається привити дітям культ хліба, передати любов до нього. На базі музею проводяться різні майстер-класи, у тому числі й з випікання хліба. Естонських колег зацікавила робота саме з пшеничним борошном ( у них, в основному, житнє), їм було цікаво почути про Україну, про мій досвід (я теж давала майстер-клас). Чесно, було дуже класно, гарні люди, чудова країна.

Найбільше мене вразило те, як держава опікується підростаючим поколінням, їхнім вихованням, збереженням традицій. Майстер-класи з випічки хліба (на базі музею) проводяться 5 разів на тиждень. Уявляєте?

— Катю, Ви згадували про свою роботу в інтернеті. Можна трішки докладніше? Де берете рецепти?

— Так, маю власний блог, на якому розповідаю, не тільки про хліб, а й про традиційну українську кухню. У мене вже є якийсь досвід, маю що сказати, чим поділитися. Тож навчаю, ділюся знаннями та вміннями (проводжу майстер-класи як робити закваску, вчиняти тісто і т.д.) Маю свою філософію: шукаю доцільність, яка поєднує багато факторів — повинно бути смачно, естетично, корисно. Крім хліба випікаю макові рулети «завиванці», це довше ніж хліб, але дуже смачно (до того ж, вже знаю деякі хитрощі…), круасани, бісквіти та ще багато чого. Я вегетаріанка, тож підбираю цікаві рецепти пісних страв (це особливо актуально під час постів). З приводу рецептів, цікавлюся у літніх людей – це джерело правди, як жили, що їли, що пили. Потім адаптую до сучасної кулінарії.

image-0-02-04-0b8b185939acafb54c61c2b9fb6309cce34e373df0479ed7ca3be151bdfca252-V

— Які мрії, прагнення? Що надихає, мотивує?

— Мені болить, що у нашій країні нема культу хліба, девальвоване саме прислів’я «Хліб — всьому голова». Коли пригощаю друзів, знайомих своїм хлібом, то вони визнають, що він дійсно – всьому голова (ти з’їв шмат з молоком, наївся і щасливий). Як раніше, людина йшла в поле з великим окрайцем, їла і не було проблеми із зайвою вагою… А чому? Та тому, що у рецептурі нічого зайвого, некорисного не було.

Тож я мрію написати книгу рецептів не для професійного, радше для домашнього використання. Щоб кожен міг легко розібратися з процесом приготування. Блог – це локально, не всі можуть користуватися, не для всіх доступно. А ось книга з рецептами…Зовсім мало існує цінних книг з рецептами української традиційної кухні. А поки не спечеш свій «тисячний» хліб, нічого не буде. Я – рецептант (посміхається), мені треба, щоб все було чітко, «на око» не підходить. Добре, якщо хтось підкаже, пояснить із власного досвіду.

Маю ідею, є добірка рецептів, але ще немає однієї концепції. Може, просто ще не дозріла. Адже хочу зібрати та видати рецепти з усієї України, щоб це було цікаво, корисно, доступно, пропагувало здоровий спосіб життя. Але у нашій країні це зробити дуже непросто…

Надихаюся творчими людьми, такими, як наша землячка Оля Гребенюк (Геркулес) — народний амбассадор. Шеф-кухар у Лондоні, автор кулінарної книги «Мамушки» (книга українських рецептів, яка стала хітом у Британії), нещодавно видала другу книгу «Кавказ», яку також високо оцінили… Тож є до чого прагнути, на кого рівнятися.

Добігла до кінця зустріч з цією незвичайною, тендітною, дуже талановитою та різносторонньою дівчиною. Крім кулінарії вона захоплюється велотуризмом, волонтер, член ГО «Громадянська відповідальність».

Похід на байдарці по Дніпру – новий досвід не банально провести час. Життєве кредо – не здаватися, будь-що рухатися вперед.

«Час наш відміряно, і те, як його проживеш,- впевнена Катя, — залежить тільки від тебе». Не дивлячись на свою тендітність, дівчина сильна особистість, вона вміє, коли треба, говорити «ні». Катерина поважає приватність інших людей, але й свою не дозволить порушувати…

Хліб – геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Якщо хліб – це святиня, уособлення рідної землі, символ праці, то такі люди, як Катерина Калюжна – це надія країни на майбутнє, берегиня українських традицій…

Альона Демченко.

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal