У 50–60-ті роки ХХ ст. на Херсонщині гриміло ім’я каховського хірурга Б. І. Кенджієва (на фото). Його сміливі операції, новації в медицині захоплено сприймалися колегами, пацієнтами та ученою радою Міністерства охорони здоров’я УРСР.

Борис Ізмаїлович народився 1918 році в селі Алькеч Євпаторійського району Кримської області. Закінчив Сімферопольський медінститут. Зразу ж після складання іспитів, 25 червня 1941 р., юний медик Борис Кенджієв разом з іншими юнаками-добровольцями пішли на фронт, тому що почалася Велика Вітчизняна війна. Старшим групи був Борис Кенджієв.

Бойове хрещення прийняли під Каневом. Кенджієва призначили хірургом 41-го медсанбату, він оперував солдатів і офіцерів під артилерійським обстрілом та нальотами ворожої авіації.

З фронту повернувся кавалером ордена Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, був нагороджений медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «За оборону Києва» у воїнському званні майора медичної служби.
Після війни з 1946 по 1951 роки працював головним лікарем в Асканія-Новій. З 1951 по 1962 роки — лікар-хірург Каховської районної лікарні. З 1962 по 1966 роки знову працює хірургом в лікарні Асканія-Нової. З 1966 — хірург Каховської районної лікарні, з 1971 по 1979 — лікар будинку-інтернату в Каховці.

Борис Ізмаїлович був обдарованою людиною, мав чудовий музичний слух, гарно малював, займався літературною творчістю, але справою свого життя обрав медицину. До нього прийшли визнання і слава. Усі прагнули потрапити на прийом саме до Кенджієва: і щоб операцію робив саме Кенджієв; і порадитись саме з ним. Він сміливо брався за найбільш складні операції, заздалегідь обдумуючи цілий ланцюг можливих ускладнень, подумки плануючи вихід із скрутних ситуацій. Операції він завжди робив спокійно, без метушні, мужньо і витримано.

Одного разу його о першій ночі розбудив вимогливий телефон. Терміново просили допомоги із села Червоний Перекоп: там чоловік отримав поранення у серце. Операція, при освітленні гасовими лампами, пройшла успішно. Це був небувалий успіх в масштабах районної лікарні.
Лікар постійно застосовував сміливі, нетрадиційні методи лікування тих чи інших захворювань.

У 60-ті роки, працюючи головним лікарем і хірургом в Асканія-Новій, Борис Ізмаїлович стає автором лікарського біопрепарату «Молкан», що виготовляється з натурального молока дикої африканської антилопи канна. Препарат, розроблений Кенджієвим Б. І. разом з Треус В. Д., застосовується при лікуванні шлунково-кишкового тракту і зовнішньо — при незаживаючих виразках, екземах і гнійних ранах-опіках. Державним комітетом по винахідництву і відкриттях при Державному комітеті СРСР по науці і техніці від 15 червня 1990 року. йому було видано авторське свідоцтво № 1599021. Дія якого розповсюджувалася на всю територію Союзу РСР.

Біопрепарат «Молкан» відмінно лікував хворих на туберкульоз, виразку шлунку, гнійні рани.
За своє життя хірург Кенджієв Б. І. зробив близько 10 000 операцій, вилікував тисячі хворих людей, подарувавши їм радість здорового життя.
Колишня старша медсестра хірургічного відділення Клименко Н. П., старший фельдшер «швидкої допомоги» Єрохіна З. П., фельдшер «швидкої допомоги» Кузнєцова Н. М. називають його лікарем від Бога. Він був фахівцем у всіх галузях медицини. Здавалося, що немає такої хвороби, яку б не вилікував Борис Ізмаїлович. Він пішки вночі ходив до хворих, робив їм знеболюючі блокади, полегшуючи страждання людям. Це була порядна, чесна і добра людина. До нього зверталися за допомогою не тільки жителі Херсонської області, а й із різних куточків СРСР.

Лікар Кенджієв Б. І. поважав людей, з любов’ю ставився до хворих. Дуже тактовний був з медперсоналом. Турбувався про кожного співробітника, знав їхні проблеми і завжди допомагав. У той же час він любив порядок і дисципліну.

Борис Ізмаїлович разом зі своєю дружиною Марією Андріївною виховали цілу династію лікарів: син — Кенджієв Руслан Борисович — лікар –терапевт, працював завідувачем міського здороввідділу в м. Нова Каховка. Онук Володимир Михайлович Мурашов — лікар–травматолог Каховської ЦРЛ, ще один онук — Кенджієв Денис Русланович — анестезіолог на Сахаліні. І лише донька Людмила Борисівна присвятила себе музиці. Усі діти успадкували від Бориса Ізмаїловича працелюбство, скромність, порядність і високий професіоналізм.
Покоління каховчан кінця ХХ і початку ХХІ ст. бережно і з ностальгією зберігають у своїх серцях пам’ять про талановитого, обдарованого і людяного хірурга Кенджієва Б. І. Його ім’я увічнено в назві однієї із вулиць м.Каховка.

Алла Полинова, член Національної спілки журналістів України.

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal