Щороку у другу неділю жовтня майстри пензля відзначають День художника України. Через живопис можна показати стан душі та внутрішній світ будь-якої людини, її переживання, ставлення до життя. Українські художники створили велику кількість живописних шедеврів, які стали частиною золотого фонду світового образотворчого мистецтва.
Немало талантів має і Каховка, серед них неординарна особистість — Шевченко Маргарита Іванівна, завідувач художнього відділу Каховської школи мистецтв.

З дитинства у Маргарити Іванівни був потяг до прекрасного. Дівчинкою самотужки вчилася вишивати, ліпити, виготовляти різноманітні вироби. Їй дуже хотілося малювати, але якогось особливого хисту не виявляла. Одного разу, отримавши шкільне завдання намалювати зимовий пейзаж, дівчинка звернулася за допомогою до матусі. Старалася неймовірно, юній художниці власний малюнок видавався шедевром, та в учительки з цього приводу була власна думка і, як результат, незадовільна оцінка… Для дитячої психіки це було неймовірним ударом, і дівчинка припинила зовсім малювати. Так одним розмахом пера можна змінити долю людини.

Очевидно, Маргариту чекала б інша стезя, аби не випадок, який привів її до Гурова Миколи Микитовича, що вів художній гурток при Будинку піонерів. Викладач мав неймовірний талант зацікавити учнів, спонукати до творчості, мотивувати (до речі, саме він доклав чимало зусиль для об’єднання художньої та музичної шкіл в школу мистецтв). Так дівчинка почала вчитися малюванню. Час збігає, і ось вже Маргарита Сивакова вступає до Одеського художнього училища, яке успішно закінчує, отримавши спеціальність художника-кераміста.
У житті не все складається так, як очікуєш, тож і майбутній викладачці доводилося оволодівати різними професіям, освоювати різні сфери діяльності. Але все ж покликання своє бере, працювала вчителем малювання, художником-оформлювачем.
За словами художниці, вона ніколи серйозно не думала про викладацьку діяльність. Але, мабуть, від долі не втечеш, і вже протягом 23 років Маргарита Іванівна працює у школі мистецтв, випустила не одне покоління юних дарувань.

— Маргарито Іванівно, наскільки з роками змінилися учні художньої школи? Якими були, наприклад, років 10 тому і зараз?
— Змінилися кардинально і, практично, в усьому. Діти стали сміливішими, впевненішими у собі, відкритішими, може, навіть, десь і талановитішими. Вони зовсім інші — і це чудово!

— Що найбільше люблять малювати діти? Є якісь уподобання, що повторюються із року в рік?
— Однозначно важко відповісти, різні смаки, уподобання. Точно можу сказати, що єдина тема, з якою у дітей ніколи не виникає питань – це малюнок сонечка. Малюють його скрізь і завжди (де треба і де не треба), причому, усі роботи абсолютно різні, не повторюються у різних авторів.

— Як Ви вважаєте, можна навчити дитину малювати чи талант повинен бути від Бога?
— Я впевнена, малювати можна навчити будь-яку людину і чим раніше – тим краще. Може згодом вихованець не буде художником, але творчий поштовх отримає точно. Можливо хтось захопиться музикою чи почне писати вірші, фотографувати — для усіх цих занять потрібен смак і відчуття міри, які і культивуються під час навчання малюванню. Але головне — мати бажання. Адже не даремно вважається, що у геніальності 1% таланту і 99% праці.

— Ви говорите, що навчити малювати можна кожного, то чи є шанси у людини, якій далеко за 30?
— Я вважаю, що вчитися не пізно ніколи — ані в 30, ані в 60 років, навіть необхідно. Просто з віком у людей накопичується чимало комплексів, які важко перебороти, але можливо, головне, знову ж таки, бажання.

— Художник — це покликання чи фах? То хто ж Маргарита Шевченко- художник чи викладач?
— Художник — це стан душі. Можна не малювати, але бути художником у душі. Ким себе асоціюю? Я уважно слідкую за всіма новинками – з’явилися нові матеріали, щось цікавеньке побачила, відразу пробую сама, що вийде, чи справді це цікаво… Якось спіймала себе на думці, що все це роблю, насамперед, не для себе, а щоб познайомити, навчити своїх вихованців. Тож висновок напрошується сам по собі.

— Чи вистачає часу, бажання творити вдома? Як часто малюєте, ліпите для себе? Що потрібно для роботи, щоб вона приносила задоволення?
— Малюю, ліплю, виготовляю якісь сувеніри та подарунки постійно. Ідей нових багато, іноді навіть доводиться записувати, щоб не забулося. Буває, що задум «висить» роками, все не приходить час. Так, мрію виліпити шахи в українському стилі, але поки що… Робота завжди приносить задоволення, вірніше сам процес, а результат не завжди. Саме тому художники у вічному пошуку. А взагалі, творчість повинна бути комусь потрібна!

— Що треба, щоб відчувати крила, творити? Де берете натхнення? Що для Вас мистецтво?
— Для творчості особисто мені потрібне хороше самопочуття, ідея, душевна рівновага та політ натхнення. Надихаюся, в основному, у поїздках, на виставках, спілкуючись із цікавими людьми, талановитими учнями. Мрію про далекі подорожі – скільки вражень, ідей привезла б звідти! Що для мене мистецтво… Однозначно відповісти складно. Це більша частина мого життя і все те важливе, гарне, добре, що відбувається, відбувалося і, я сподіваюся, ще довго буде відбуватися зі мною.

— Чи маєте власні роботи, які могли б скласти невелику персональну виставку? Зберігаєте їх?
— Звичайно, робіт багато, але зібрати їх у виставку не вдається. Комусь дарую, передаю на виставки, презентую у якості сувенірів. Ось буквально недавно танцювальний колектив «Надія» їздив до Польщі, везли туди різні вироби каховських умільців, серед яких були і мої роботи. Не все повертається, але щиро сподіваюся, що моя мрія стане реальністю.

— Які види робіт, які техніки Вам близькі, улюблені?
— Я дуже люблю ліпити, очевидно, схильність кераміста в мені переважає. Подобається працювати з будь-якими пластичними матеріалами, обожнюю текстиль – він має необмежені можливості. Мені цікаві техніки, у яких раніше не працювала. Ось і зараз захопила нова ідея — хочу зробити гобелен.

— Чи багато учнів продовжують займатися творчістю після закінчення школи мистецтв? Ви гордитеся вихованцями?
— Так, я горджуся своїми учнями. Багато з них стали моїми колегами та помічниками: разом зі мною працюють мої випускниці Дар’я Дмитрівна та Анна Сергіївна. Багато випускників стали художниками, оформлювачами, є графіки та архітектори, фотографи та ілюстратори, іконописець. Майже усі творчі професії мають наших каховських посланців. Та й мої власні сини, хоча й не закінчували школу мистецтв, але все життя спілкуючись зі мною, моїми друзями, отримали заряд творчості. Молодший Єгор — відмінний фотограф, а ще пише музику і вірші, співає та грає на гітарі. Старший Кирило – анімаліст, малює мультфільми за допомогою комп’ютерних програм. Впевнена, якщо хоча б одна людина завдяки мені стала художником — все недаремно, значить залишиться добрий слід на землі!

— Чим, на Вашу думку, художнє відділення унікальне?
— Ну, наприклад, у музичній школі діти вивчають нотну грамоту, вчаться добре грати, відточують свою майстерність. Але все це вони роблять на чужих творах. А художники творять самі, навчаються придумувати і малювати саме своє…

— Як по-вашому, чи актуальний у сучасному світі вислів Ф.Достоєвського «Краса врятує світ»?
— Безумовно, я впевнена, що красивих, добрих людей, гарних вчинків і явищ у житті, все ж більше. Тільки в позитиві, доброті та красі наше майбутнє! Тож, дійсно, краса врятує свят!

Альона Демченко.

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal