НАМ Є ЩО ЗАХИЩАТИ, НАМ Є ЩО БЕРЕГТИ…

Ці рядки із пісні, мабуть, знайдуть відгук в душі кожного українця…

Історія нашого народу пов’язана з постійною загрозою іноземного вторгнення, з необхідністю відстоювання своєї свободи і незалежності.
Війна — надзвичайне випробування в житті кожної окремої людини і нації загалом. Українці десятиліттями жили за принципом «тільки не було б війни» — і от тепер маємо…

Під час війни особливо яскраво проявляються як найкращі, так і найгірші риси людини. І це, не з чуток, знає наш земляк — Трофімець Микола Денисович, кадровий офіцер (закінчив вище загальновійськове командне училище). Службу проходив у Киргизії. Був у його житті Карабах та інші «гарячі точки»…

Коли на сході виникла загроза суверенітету нашої Батьківщини, офіцера запасу призвали для проходження служби у Каховському військкоматі, звідки виїжджав у так звані «відрядження» в АТО.

Його військовий досвід неабияк допомагав у зоні бойових дій не тільки теоретично, але і практично. Чоловік неодноразово надавав професійну допомогу розвідникам, ділився уміннями та знаннями. Поради, до яких бійці прислухалися, часто ставали їм в нагоді у складних бойових ситуаціях.
Микола Денисович не дуже багатослівний, коли мова заходить про військову службу, як і більшість атовців про війну говорити не любить. Ніби перекинувши місток спогадів з війни у «гарячих точках» до бойових дій на Донбасі, майор висловлює переконання, що вони відрізняються. Бо гібридна війна має свої закони і особливо випробовує на мужність і патріотизм захисників України.

Військовий зі стажем порівнює технічне оснащення командних пунктів армії радянських часів та сучасної армії і робить висновки, що у цьому плані зараз набагато легше працювати. Адже комп’ютерна техніка дає можливість штабу спостерігати за подіями на передовій, вчасно реагувати, координувати дії…

Цей життєвий відрізок не можна викреслити ні з біографії, ні з пам’яті. Військовий з теплотою згадує про людей, які залишилися у зоні АТО і про тих, хто, знаходячись тут, намагається робити все можливе для допомоги армії.

— Є люди, які викликають почуття гордості — це бійці, що протистоять терористам, не шкодуючи власного життя; це лікарі, які повертають поранених в АТО до життя; це волонтери, на плечах яких тримається наша армія, — говорить Микола Денисович.
Учасник бойових дій із почуттям безмежної вдячності згадує про каховських волонтерів (це і Ковтун Роман, і Мухін Сергій, теж атовець, та ще багато інших людей), які з готовністю відкликались на будь-яке прохання про допомогу: чи то полум’ягасник для розвідників, чи глушники для стрілецької зброї, чи тепловізор (що досить недешево)…

— Це люди, які були поруч у скруті і в добру годину, допомагали, на кожне прохання відгукувалися, надаючи суттєву допомогу. А це — дорогого варте! — продовжує військовий.
Війна — насичений драматичними подіями проміжок часу. У звичайному житті ми керуємося почуттями, емоціями, моральними цінностями, вихованими сім’єю, суспільством. Однак на війні людина зіштовхується із зовсім іншою реальністю, яка спрямована на виживання. Перебуваючи у екстремальних умовах, організм починає функціонувати в іншому режимі — людина швидше приймає рішення, діє, інстинктивно реагує на будь-яку небезпеку. Часто просто нема часу осмислювати все, що відбулося, адже вони весь час перебувають у стані бойової готовності та небезпеки… Звісно, усе це змінює людину.

— Людина, яка повертається з війни, вже ніколи не буде такою, як раніше, — зазначає Микола. — Адже, коли ветерани повертаються в мирне життя із непростим «багажем», у них з’являється новий виклик — знайти своє місце в мирному житті. Надмірна пильність, нездатність розслабитися… До того ж, атовці часто стикаються з тим, що суспільство їх не приймає, не розуміє…Люди, які бачили війну і жорстокість, після повернення в мирне життя важко з цим справляються.
Існує таке поняття як посттравматичний синдром (або «атовський»). Людина була за два кроки до смерті. Природньо, що їй важко заспокоїтися, адже в думках відтворюються усі жахи війни…

Психологічна реабілітація учасників війни — це дуже важлива проблема і для суспільства, і для конкретної особи.
— Особливо важко упоратися з цією проблемою молодим хлопцям. Вони повертаються і бачать великий дисонанс з тим, що в тилу. Для людей, які вже мали військовий досвід, це теж нелегко, але ми вже це проходили у свій час. І зараз можемо стримувати емоції, керувати своїми діями. Тож, звичайно, психологічна реабілітація вкрай потрібна, але її немає, — продовжує Микола.

Хлопці-атовці мають підвищене почуття справедливості. Особливо обурюють псевдогерої, які «примудрилися» отримати статус учасника бойових дій, а потім вихваляються цим, вимагають до себе особливої уваги.
Зустрічав на своєму шляху так званих «військових туристів» і Микола. Це люди, які приїздили в зону АТО на визначений (короткий) термін часу, задля отримання «корочки»…

І отримували, а потім користувалися (і користуються) тими зисками, що дає цей статус…
Статус учасника АТО дає права на пільги. Микола Денисович розповідає, що у нашому місті «якось все швидко вирішується», вдячний за це Олегу Кожем’якіну (ветерану АТО, нині заступнику міського голови).
Чоловік безмежно вдячний своїй родині, своїм побратимам-фронтовикам. Він знає як багато значить підтримка близьких людей. Сім’я створює атмосферу розуміння і спокою, дозволяє полегшити важкі спогади про війну.

Зараз Микола Денисович намагається адаптуватися до цивільного життя, займається приватним підприємництвом, будує плани на майбутнє і радіє життю у своєму «дівочому царстві» (він має двох доньок та онуку). Але і тепер часто лунають дзвінки від його побратимів, які воюють, і чоловік намагається допомогти чим може…

Війна — не просто поруч, вона всередині нас… Ми розриваємо стосунки із родичами і друзями, якщо їхні погляди на те, що відбувається зараз в країні, не співпадають з нашими. Вона ніби жахливим катком «проходить» по душах людей…

Для багатьох громадян нашої країни війна, мабуть, не закінчиться ніколи. Вона живе у думках, спогадах ветеранів Другої світової, воїнів-інтернаціоналістів, і тепер до цієї кагорти додалися бійці, які воюють на сході України. І ці спогади приємними не назвеш…

Спілкувалася Олена Демченко.

2 коментарі до “НАМ Є ЩО ЗАХИЩАТИ, НАМ Є ЩО БЕРЕГТИ…

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest