ПОВАЖНИЙ ВІК — НЕ ПЕРЕПОНА ДЛЯ АКТИВНОЇ ЖИТТЄВОЇ ПОЗИЦІЇ

Наші читачі добре пам’ятають рубрику «Нашого цвіту по всьому світу», у якій йшлося про молодих каховчан, що реалізують власні таланти у різних куточках світу. Не так давно на шпальтах «Каховської зорі» була надрукована розповідь про нашу землячку, Ларису Григорівну Михальцеву, яка у своєму гарному поважному віці залишається активною, повною творчих ідей жінкою. Тож вирішили продовжити тематику і розповісти про ще одну неординарну особистість, каховчанина, який проживає в Херсоні.

Кисіль Віктор Іванович виріс у Каховці. Навчався у школі ім. Орджонікідзе (теперішня СЗОШ № 2); закінчив музичну школу по класу баян; потім було Херсонське музичне училище; Київська консерваторія, яку закінчив із червоним дипломом; робота диригентом оркестру в місті Суми…
Віктор Іванович проніс через все життя любов до музики та до української мови. Уявіть собі: радянські часи, Каховка, семирічний хлопчик оголошує вдома голодовку через те, що його віддають до російської школи… Неймовірно, але він відмовляється спілкуватися російською.

Юнака не зуміли зломити ні насмішки в училищі та консерваторії; ні знущання в армії; ні доноси, виклики до КДБ у Сумах; ні погрози звільнити з роботи… Він ніби ходив все життя по лезі ножа, а янгол-охоронець, в образі різних людей, рятував його від небезпеки. Так під час навчання у консерваторії тільки він читав на державному екзамені реферат українською (один з викладачів допоміг обдарованому студентові); армія, внутрішні війська вийшли на парад, а солдат Кисіль говорить українською мовою (після цього на парад його не брали, чому молодий чоловік був несказанно радий).

Але найгірше, за словами Віктора Івановича, почалося в Херсоні, де він продовжив свою трудову діяльність, викладаючи у музичному училищі (до речі, там працює до сих пір). Від молодого, патріотично налаштованого викладача йшли учні, «не понимали языка преподавания», декілька разів намагалися звільнити та, гірко посміхається Віктор Іванович, «Бог уберіг…».

Усі ці випробування тільки загартували його характер. Принциповість, незламність цієї людини вражає. Чоловік переймається зникненням українських народних традицій, етнічної музики. Щоб зберегти живу мову їздить селами, збираючи фольклор. Вікторові Івановичу вдалося зібрати фонобібліотеку із фольклорних творів Херсонщини. Все це, звичайно, власним коштом.

Пан Віктор ніколи «не ліз» у політику, вважає це зайвим, недоречним. Хоча, був одним із перших «рухівців» у Херсоні; першим головою міського ТОВ «Українська мова» тощо. Спілкуючись з чоловіком, вражаєшся його ерудиції, знанням історії України, умінню відстоювати власну позицію. З гіркотою згадує Віктор Іванович період, коли «модно» стало кричати про патріотизм, любов до української мови, нетерпимість до російської мови, а «відвернеться такий критикан, і вже сам спілкується російською…». Може це прозвучить пафосно, але, на мій погляд, саме такі люди як Віктор Іванович на кожному кроці, кожної хвилини намагаються зберегти рідну мову, її витоки, народні традиції, фольклор.

Працюючи в Херсонському музичному училищі, викладач, після проголошення незалежності України у 1991 році, створив оркестр української музики під назвою «Венцерада», до складу якого входять студенти. Усі ці роки незмінним художнім керівником та диригентом є Заслужений працівник культури України Кисіль Віктор Іванович. Ця людина — фахівець своєї справи, який безмірно закоханий в українську музику.

Фольклорний ансамбль став лауреатом І Всеукраїнського конкурсу фольклорних ансамблів серед навчальних закладів Міністерства культури України.
Основу репертуару колективу складають фольклорні твори та автентичні мелодії, які керівник разом із студентами зібрав, мандруючи Херсонщиною. У Києві вийшов авторський диск «Південь», у якому, власне, і зібрана музична історія нашого краю — це і ліричні пісні, і обрядовий фольклор тощо. На думку музиканта-дослідника, одне із найбільш цікавих сіл Херсонщини — це Любимівка (фольклориста зацікавила історія села, південні весільні традиції).

Віктор Іванович полюбляє нестандартні форми виступів, тож практикує незвичайні концерти. Так, наприклад, разом із вихованцями виступали в Одесі (на площі неподалік від Оперного театру), де представили увазі глядачів оперу «Коза Дереза», створену на Херсонщині. Викладач із захопленням розповідає про прекрасний прийом одеської публіки, вихованість одеситів.

Музикант турбується про нашу «духовну екологію», у зв’язку із засиллям нецензурної лексики, яка зараз лунає на кожному кроці із вуст наших співвітчизників (починаючи від найвищих посадових осіб). На його думку, вживання цих слів «руйнує нашу ауру». І що найбільше вражає чоловіка (і я з ним повністю погоджуюся) так це те, що до цього нікому немає абсолютно ніякого діла. До речі, в Одесі, на відміну від Херсона (чим музиканти були приємно здивовані), за весь час перебування вони ні разу не почули ненормативної лексики…

Радісно було познайомитися самій і познайомити вас, шановні читачі, з дійсно, неординарною особистістю, нашим 68-річним земляком, високоерудованою людиною, патріотом і просто — цікавим співрозмовником. Це знайомство ще раз нагадує кожному з нас, що для творчості, саморозвитку, самореалізації — вік не має значення. Головне — прагнення, цілеспрямованість і любов до справи, якою займаєшся.

Спілкувалася Олена Демченко.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest