Нащадки Мордвинова у Каховці

Есе від Алли Яблонської Із історії рідного краю

Два роки тому, я щодня ходила до лісу з групою каховчан, які ведуть здоровий спосіб життя і познайомилася із привітною, діловою жінкою, розумницею Валентиною Завадецькою. Вона була здібною, все вміла і я, як краєзнавець за покликанням, поцікавилася її родоводом. Валентина Анатоліївна мені розповіла про цікаву таємницю свого роду, корені якого ведуть
до села Чорнянка.

Я звернулася до основного хранителя історії Чорнянки, дуже працелюбної, творчої і відповідальної людини — Д. М. Тороса. Данило Максимович володів глибокою інформацією про своє село, бо у 1979 році створив музей історії села і потім був багато років його завідуючим. Побувала я і в обласному державному архіві з цього питання.

Вдалося дізнатися, що назва села Чорнянка походить від назви місцевості — Чорна долина (на татарській мові — Кара Дере). На цьому місці була зупинка стародавніх татарських кочівників дорогою до Криму, завдяки чому з часом тут виник населений пункт, про який не збереглося ніяких документів (згідно переказів, у давнину тут проходив Чумацький шлях, яким з Криму возили сіль в Україну).

Офіційно поселення було засноване тільки в кінці ХVІІІ ст., коли граф Микола Семенович Мордвинов купив тут землі по 3 копійки за десятину (це був час колонізації Російською імперією Таврії та заселення її території). Він і став одним із перших засновників села Чорнянка. Під час продажу землі Миколі Семеновичу була висунута умова: він повинен сприяти заселенню куплених земель. Для виконання цього зобов’язання Микола Семенович у 1793 році заснував у Чорній долині поселення, яке успадкувало цей топонім і стало називатися «дєрєвньою» Черненька.

Згідно даних обласного Держархіву, граф Мордвинов був талановитою, високоосвіченою людиною. Він відрізнявся ліберальними поглядами і не тільки дозволяв втікачам селитися на його землях, але й допомогав їм. Кожна сім’я отримувала пару волів, корову, десять овець та віз. Всі селяни були кріпосними. Сам граф у селі ніколи не жив. Він мешкав у Херсоні та інших великих містах з мамою та сестрами. Після смерті Миколи Семеновича в 1845 році, його маєток перейшов спочатку сину Олександрові Миколайовичу, а потім онуку Олександрові Олександровичу. Справами займалися управителі, але інколи Мордвинови навідувалися у Чорнянку.

Напочатку ХХ ст., Чорнянка вже належала останньому представнику роду Мордвинових, Олександрові Олександровичу-молодшому. Він теж навідався у Чорнянку, коли приїхав із-за кордону. Серед кріпосних жінок побачив дуже гарну юну степовичку Саньку, яка працювала в маєтку його предків. Зацілована сонцем, невеликого зросту, енергійна, запальна, з рум’янцем на всю щоку смуглянка дуже йому сподобалася. Поміж ними виник роман. Від цього кохання Санька завагітніла. Мордвинов поїхав. Очевидно за його розпорядженням, управитель маєтку терміново видає служку Саньку заміж за кріпосного Зенкіна Тихона, який потім признав народжену дівчинку Анну своєю. Згодом у них народилися ще дві донечки: Мотря та Марія.
Управитель пам’ятав чия Анна донька і весь час опікувався нею. Анна виросла і її взяли на службу у сім’ю управителя. Вона навчалася у школі, де вчилася і домоводству. Дівчина добре знала латинь та церковну науку. Довго зберігалися зошити бабусі Анни, в яких вона гарним почерком записувала молитви та псалми. Потім вийшла заміж за заможного каховчанина Олександра Самодіна, і вони стали жити у Каховці. У них 1928 р. народилися донька Неоніла, а 1931 р. – син Анатолій.

Анна отримала хороше придане від управителя. Валентина Анатоліївна згадує, що її бабуся, Анна Тихонівна, була набожною та інтелігентною людиною. У неї вдома був великий гарний іконостас, багато старовинних книг. Вона постійно ходила до церкви ошатною, завжди пахла духами. На кожне церковне свято у неї був окремий, гарний наряд. Валентина Анатоліївна згадує, що на Трійцю бабуся замовляла майстру пошити темно-синю крепдешинову сукню з підкладкою, з білим мереживним комірцем та білим шарфом.

Одягала лакові чорні туфлі. Валентина Завадецька пам’ятає, що коли вона приходила до бабусі в гості, то та ставила на стіл фарфоровий посуд. Часто пригощала дуже смачною фаршированою щукою, яку її навчили готувати пани, та солодощами, приготованими із яєць та сахарної пудри. Вона вміла смачно готувати і гарно подавати. Любила парфуми. Коли її запитували: «Що Вам подарувати?» Відповідала:  «Духи». Вона любила духи «Біла акація», «Красная Москва», «Росинка».
Згідно спогадів Валентини Анатоліївни, її батько Анатолій Самодін (Мордвинов) через гени отримав багато достойностей від своїх предків Мордвинових. Був гарний, високого зросту, мав чорне хвилясте волосся, блакитного кольору очі та спокійний характер. Був працелюбним, дуже добрим сім’янином. Вони з дружиною виховали двох донечок Олександру та Валентину.

Любив читати книги, був записаний у міську Каховську бібліотеку, яку майже всю перечитав. Любов до книги прищепив і своїй доньці Валентині Анатоліївні. Дуже любив читати дітям казки вголос. Тоді телебачення не існувало. Він запрошував сусідів та знайомих додому на читальні вечори. Для цього у нього вдома була домашня читальна зала. Маючи артистичні дані, Анатолій входив у роль кожного персонажа казки і тоді це було схоже на театралізовану виставу. Сусіди та знайомі не могли дочекатися вечора, щоб піти до Анатолія Самодіна на читання казок. Сам теж писав казки. Складав для дітвори за їх замовленням. Комусь з хорошим кінцем, комусь — «страшилки». Любив жартувати. Усі його діти та онуки теж талановиті.
Працював він слюсарем, монтажником, будівником.

Своїми руками побудував новий будинок на місці зруйнованого батьківського. Трудився на городі, в саду, дуже любив квіти, все їх подвір’я потопало у трояндах. На свята у Анни Тихонівни збиралася вся рідня, сестри Мотрона та Неоніла зі своїми сім’ями. Анатолій Олександрович був свого роду моральним вихователем. Він завжди направляв розмови своїх гостей у корисне русло. Чоловіки сестер на таких гостинах жартома сперечалися: «Спорим, с сегоднешнего дня я бросаю курить и употреблять спиртное». Та слово своє тримав лише Анатолій Олександрович. При цьому підкреслював, як важливо, достойно для людини виконувати свою обіцянку.

Він вів здоровий спосіб життя, цілий рік обливався крижаною водою. Міг прожити довге життя, коли б не нещастя з його коханою дружиною Мілею. У неї трапився інсульт і її паралізувало. Два роки він турботливо доглядав її, не відходив від неї до самої смерті. Не пережив стресу від втрати коханої і через шість місяців 17 квітня 2002 року помер.
Так через сьогодення ми пізнаємо своє минуле.

One thought on “Нащадки Мордвинова у Каховці

  • 15.10.2018 at 18:13
    Permalink

    Цікава стаття!

    Reply

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest