ЯКЩО ЛЮДИНУ НЕМОЖЛИВО ВИЛІКУВАТИ, ЦЕ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЇЙ НЕМОЖЛИВО ДОПОМОГТИ

НАЙЗВИЧАЙНІСІНЬКИЙ ВИПАДОК
Чоловік, який жив неподалік від мене, нещодавно, розмінявши п’ятий десяток, був прооперований через рак підшлункової, потім пройшов променеву терапію. Після неї легше не стало. Метастази, повторна госпіталізація, ще одна онкологічна операція. Аналізи не поліпшувалися.

Подальше лікування не передбачалося, як кажуть – «пацієнт безнадійний». У той час, як він, ставши «лежачим», виснаженим, вимагав як мінімум знеболювання, якого не було, його близькі шукали бодай якогось рішення. Вони писали скарги в різні департаменти, наполягали перевести його «туди, де вміють лікувати» і т.і.

Сам він не відразу зрозумів, що це фінал, щиро чекаючи чарівного уколу, від якого мине біль. Сподівався на наступний сеанс хімії, в якому йому вже тоді було відмовлено через неефективність. До того моменту його дружина й діти все зрозуміли. Вони страшенно боялися, що його випишуть додому, де вони опиняться віч-на-віч з його болями та погіршенням стану.
Його виписали.

Повторно приймати пацієнта всюди відмовилися.
Минув місяць, допоки хворий сам знайшов радикальне рішення, перервавши тим самим низку щосекундних мук. Своїх і своїх рідних.

Одного дня, коли його дружина пішла за новою дозою знеболювального, він наклав на себе руки, повісившись на власному ремені, підв’язаному за ніжку ліжка.

Розтин показав те, що було зрозуміло і без усякої операції: лікування було марним, його ефективність на таких стадіях раку – не перевищує нуль. У виписці було все. Єдиний сенс узагалі приводити таких хворих до тями після операцій – дати можливість наостанок поспілкуватися із сім’єю.

Якщо ви думаєте, що це якась особлива історія, ви помиляєтеся. Ситуація, коли у виписці розписано все як є, але цю виписку не перевели з медичної мови, – норма.
Чи можна було його врятувати? Звичайно ж, ні.

Чи можна було допомогти йому померти без мук? Безумовно, так.
Людям не пояснюють, що далі лікувати нема чого, що далі – тільки паліатив. Не пояснюють, тому що паліативу в нас немає…

ШАНС НА ГІДНУ СМЕРТЬ
Завідувачка терапевтичним відділенням Ольга Леонідівна Даниленко каже, що частка онкологічних пацієнтів з року в рік зростає. Величезний відсоток з них – паліативні. Когось зуміють перевести, знайшовши хоспіс у іншому місті, де він помре під знеболенням і цілодобовим доступом до нього близьких. Але більшість помре у себе вдома…

Як би моторошно не звучало, що людина помирає, а лікарі з медсестрами особливо нічого не роблять, крім знеболювання, але це кращий варіант в ситуації таких хворих. Без болю, без нудоти і задишки, без інших болісних симптомів.

Зрозуміло, що сама думка про те, що може знадобитися паліативна допомога, на початку неприпустима. Та, на жаль, існує маса ситуацій, коли вона необхідна, і про це треба чесно і багато говорити.

На сьогодні в Каховці подібних послуг не надають, але вже зовсім скоро – будуть, позаяк на базі районної лікарні відкривають паліативне відділення. Поки в «тестовому» режимі, але думається, що послуга приживеться.

– Національна служба здоров’я України передбачає фінансування 27 послуг, на які підуть бюджетні кошти. В їх числі – паліативна допомога дорослим і дітям. Також планується і її мобільний аналог. В інтересах усіх відкрити обидві.

Це люди, що залишилися без уваги та медичної допомоги, що часто мучаться від болю. Це інваліди, які перебувають у домашніх умовах. Сімейний лікар не завжди може охопити всіх. Ми плануємо почати з 10 ліжок. На першому поверсі терапевтичного відділення відгороджуватиметься окремий вхід, заміняться вікна і там буде відділення паліативної допомоги, – розповідає О.Даниленко.

За словами терапевта з 37-річним стажем, щодня сильного знеболюючого потребують сотні, а то й тисячі людей по всьому району та місту, залишені сам на сам з найсильнішим больовим синдромом. Люди, які не одержують з різних причин цю паліативну допомогу, йдуть з життя в страшних муках, що, звичайно, в один момент руйнує поняття гуманізму, що просувається в усьому світі.

Не всі звернуть увагу на важливість і потрібність цих 10 ліжок, проте завдяки цим самим ліжкам у сотень людей з’явився офіційний шанс на гідний догляд без мук. А тепер згадайте, що до цього часу хворі після оголошеного діагнозу «рак у четвертій стадії» відправлялися вмирати додому, без будь-яких надій і шансів.

ДУЖЕ ВАЖЛИВО ДОПОМАГАТИ ХВОРОМУ БОРОТИСЯ ЗІ СТРАХОМ
– Перш за все ми перевіряємо статус пацієнта. Говорячи «паліативна допомога», маємо на увазі безнадійно хворих людей, коли ми отримуємо діагноз з очікуваною тривалістю життя, – розповідає лікар-терапевт Максим Барна.

– Паліативна допомога спрямована не на лікування, а на поліпшення якості життя хворого: це зняття симптомів, знеболення, психологічна підтримка хворих та їхніх родичів. Ми намагаємося зробити так, щоб пацієнту було неболяче, щоб він не відчував почуття провини, ворожості до себе. Дуже важливо допомагати хворому боротися зі страхом.

Також на базі ЦРЛ планується відкриття мобільного підрозділу паліативної допомоги. Незважаючи на те, що авто вже є в наявності, його ще необхідно укомплектувати. Оформити все документально, знайти і навчити персонал. На мобільну паліативну допомогу в бюджеті лікарні грошей на цей момент точно немає. За розрахунками, сума питання – близько 200 тис. грн.

– Ми підбираємо хворому адекватне лікування та вчимо родичів, як за ним доглядати у таких випадках, – зазначає Ольга Леонідівна.
Одне з першочергових напрямків нового відділення – підготовка родичів хворого, навчання їх нюансам догляду. Зрозуміло, що на 10 ліжках розмістити всіх неможливо, багато хто й сам не захоче проводити останні дні життя в лікарняних стінах.

Саме для цього і розробляється програма з навчання людей. Але до запуску мобільної групи організувати його з прицілом на максимальне охоплення проблематично.
Штату в терапевтичному вистачає. Грубо кажучи, «всі хто не оперують – можуть вести хворих».

СКІЛЬКИ ЛЮДЕЙ ПОТРЕБУЮТЬ ДОПОМОГИ?
– Відповідь на це питання не знає ніхто. Є рекомендовані розрахунки у процентному відношенні від кількості населення, але вони безнадійно застарілі. В Україні паліативна допомога – не таке поширене явище, так що будемо дивитися по ходу. Розширюватися є куди, – запевняє Максим Барна.

ХТО БУДЕ ПЛАТИТИ ЗА УТРИМАННЯ ХВОРОГО?
І перебування хворого, і предмети догляду, і медикаменти повністю покриваються НСЗУ. Представник організації був не так давно в ЦРЛ та повністю підтримав установу в цьому питанні.

ЧИМ ДОПОМОГТИ ЛІКАРНІ?
Як це зазвичай і буває, грошей на відкриття нового відділення катастрофічно не вистачає. Допомогти може кожен. Чи то заміною вікна, дверей, сантехніки для туалетів і душової, лінолеумом, чим завгодно. Потрібно буквально все.

Ще одна можливість допомогти: постійний партнер лікарні Благодійний фонд «Лепта» запускає проєкт «Дорогою надії», в рамках якого продаватимуть благодійні квитки, зароблені кошти з яких повністю підуть на потреби паліативного відділення. «Продаватися» вони будуть по всьому місту і різним номіналом. Також відзначимо, що раніше «Лепта» неодноразово допомагала терапевтам, не так давно передавши 23 ліжка для відділення (ще 10 наразі виробляють, і вони будуть передані найближчим часом).

Тема смерті, безумовно, глибоко особиста, сумна та неприємна, однак вона – частина життя. Важливо зробити так, щоб останні дні людини проходили без болю, бруду та приниження для великої кількості людей.
Це – спільна турбота кожного!

Сергій МАКОГОН.
На фото: Максим Барна, Ольга Даниленко та Світлана Бжезицька.

Дякуємо за відгук!

Pin It on Pinterest