Справжній полковник

Прізвище Віталія Немерця останнім часом не сходить з вуст каховчан. Головні питання – чи йде він на вибори та від якої партії.

В країні є величезний запит на оновлення влади і Каховка не стала виключенням. В даних умовах кандидатура Немерця стала каталізатором активації цих очікувань.

Що про нього відомо достеменно? Наймолодший полковник міліції, наймолодший керівник районного відділу міліції, має чудовий послужний список. Своєю службою в поліції пишається і не збирається через вибори це приховувати. Своєрідне “Іду на ви”, адже до поліції нині у суспільства неоднозначне ставлення.

В бесіді виявився цікавою людиною з цікавим життям. Чудовий батько, гарний чоловік, разом з дружиною Юлією виховують трьох дітей, старшій Аліні –16 років, молодшому Іллі — 8.

Початок розмови трішки напружений, відчувається військове виховання, але, розговорившись, вже не могли зупинитись. Наговорили більше, ніж планували, тож довелось вибирати, що залишити на папері, а що у пам’яті. Все цікаво, все відверто, не уникав гострих та іноді неприємних тем.

Його плани на посаді голови Каховської ОТГ теж цікаві, але нехай він про них розповість, коли почнеться виборча агітація. Ми навмисне вирізали блок про корупцію Дяченко, бо про це і так багато відомо, про аудит роботи всіх комунальних підприємств, який Дяченко уникає вже три роки.

В решті решт, вирішили залишити ту частину, де він розкривається як людина, як відповідає на гострі питання. Адже, в першу чергу, нам важливо зрозуміти, що за людина планує очолити місто найближчі п’ять років.

Єднаймось

— Перше, пряме запитання — ви йдете на вибори голови Каховської ОТГ?

— Така ж пряма відповідь — так, йду. І випереджую наступне — від партії Володимира Зеленського, Слуга Народу.

— Були чутки, що вас викреслив особисто Зеленський.

— Як бачите, чуткам довіряти не слід (посміхається).

— Відразу ще пряме питання — залежність від С.Дроздіка, Р.Романенка, К.Стурена.

— (Сміється) Ви так говорите, що складається враження — це вирок і треба терміново заперечувати.

— Не будете?

— Навіщо? Буду заперечувати — визнаю, що це якісь злодії, від яких треба триматись якнайдалі. Не буду заперечувати — визнаю, що “залежний”. Безпрограшне “звинувачення”.

— Добре, давайте прямо — ви залежні від них?

— Звісно ні! Єдиний від чого я залежний — від здорового глузду, закону та своєї совісті.

— І не будете віддавати міську землю за безцінь?

(Посміхається) Ось здоровий глузд і знадобився. Всі земельні ділянки, чи будівлі продаються лише через аукціон. Тому продати щось комусь особисто — неможливо. Ні за яких обставин.

— Як відбувається процедура продажу?

— Земля виставляється на аукціон і на ньому реєструються бажаючі. Хто дасть більшу ціну, той і виграв. Допустимо, початкова ціна земельної ділянки 300 тисяч, а, наприклад, Іван Протосвіцький на аукціоні придбав втричі дорожче. Що тепер, скасовувати аукціон через це? Абсурд.

— В принципі логічно…

— Послухайте, у цих людей разом узятих, грошей трішки більше, ніж в бюджеті Каховки, то як вони можуть використовувати місто? Я бачу, що вони лише прикрашають його. Як зробив Дроздік з парком біля Вічного вогню. Туди всі каховчани ходять фотографуватись та відпочивати. Як Романенко зробив клумбу в центрі міста за власні кошти! Ми вже і забули, як там було занедбано! Чи як Стурен привів сюди ЧУМАК, завдяки якому Каховщина отримала і стрімкий ріст аграрного сектору, і розвиток супутніх секторів економіки, а відповідно і створення робочих місць. А ще і Грім-­Тім, а ще – розвиває зелену енергетику. Якщо так вони будуть “використовувати місто”, то нехай їх буде більше.

— А чому ж їх зараз немає?

— Тому що Каховка — це місто суцільних політичних конфліктів. Тому що одні блокують будь-який розвиток, аби було гірше, щоб дістатись влади. Інші не пускать інвесторів, поки їм не занесуть “подяку”. Ми тупцюємось на місці всі останні роки.

— Складно всіх задовольнити…

— Задовольнити всіх неможливо. Завжди будуть люди, для яких влада – це спосіб збагачення. Тому ми йдемо командою і я буду просити людей підтримати їх, аби відразу почати працювати, щоб не було конфліктів. Щоб ми думали не про розподіл посад, а про розвиток міста. Досить вже втрачати час, досить розбрату. Вже час єднатись!

— Хто у вашій команді?

— Наразі дуже багато людей хочуть йти з нами, але ми дуже прискіпливо ставимось до кожної кандидатури. Тож давайте почекаємо офіційного висування.

Гучне звинувачення

— Щодо вашої роботи в поліції…

— В новій поліції я працював менше року, перед тим пройшовши всі атестації та перевірки.

— Каховчанам нав’язують думку, що саме ви покриваєте вбивцю Чебукіна.

— Так, чув. Складна та сумна тема. Перш за все тим, що дехто використовує горе людей в боротьбі за посади. Вбивство вплутати у політику, щоб отримати владу?.. Я цього, мабуть, ніколи не зрозумію. Це не політика. Це бруд, бруд в душі.

— А що таке політика?

— Конкуренція ідей. Як розвивати місто, як зробити його комфортним для людей, як зробити його зручним для підприємців, щоб вони тут створювали робочі місця. І коли люди, замість конкуренції ідей, обливають один одного брудом стає дуже сумно… Проте зрозуміло чому наше місто пасе задніх — просто немає часу на розвиток.

— Про це ще поговоримо, щодо Чебукіна, що скажете?

— Вас не дивує, що мене прив’язали до вбивства лише після того, як з’явилась інформація, що я йду на вибори? Де ці шукачі правди були раніше? Можу закластись з вами на що завгодно — після виборів ця тема пропаде, як і не було. І ось це по справжньому сумно, адже горе людей, які втратили сина, друга назавжди залишиться з ними.

— Ви знайомі з Кашніковим?

— Ні, ніколи в житті не перетинався. Взагалі вперше про нього почув саме у зв’язку з цією трагедією. Він працював в поліції міста Херсон два місяці, коли я вже залишив службу.

— Знайомі з Портновим, його батьком?

— З ними жодного дня не працював. Але ж, послухайте, так можна дійти до абсурду і виправдовуватись за те, що ходимо одними вулицями. Мені приємно, що з мене роблять відповідального за кожного працівника поліції, але чи не занадто? А взагалі сумно від розуміння, що цим людям байдуже на Володю Чебукіна, що вони про нього пригадали лише через вибори. Це ганебне використання людського горя у боротьбі за владу та посади. Просто брудно і ганебно. І це до речі, чудово демонструє що коїться в душі людей, які використовують цю трагедію

— А хто за цим стоїть?

— Ось Ви, як журналіст покажіть людям, хто використовує людське горе для отримання посад.

— Ну достеменно відомо, що це роблять Павло Філіпчук та Андрій Дяченко.

(Посміхається) Ну ось бачите, ви все знаете і без мене.

— Та це всі знають.

— Вам не здається, що вже досить вірити пліткам? Тим більше від людей, які вже не раз були помічені на брехні. Щоб закрити тему, моя офіційна позиція — винний повинен понести покарання. Крапка. До речі, вважаю, що обвинуваченому суд дав занадто м’яку кваліфікацію, а резонансу справа набула через непрофесійні дії керівництва поліції. Як наслідок — недолугі дії працівників поліції, які виїхали на місце вбивства Володимира Чебукіна. Керівник міського відділу поліції зобов’язаний (!) особисто бути присутнім на місці таких злочинів. І так, до речі, було в Каховці завжди. До цього трагічного випадку.

— Ви так відверто про це кажете, ви ж теж колишній працівник…

— Якщо ми не будемо визнавати власні помилки, ми ніколи не змінимось. Тому я в цьому плані навіть ще категорічнийший за деяких “борців зі справедливістю”. Працівник правоохороних органів має більші повноваження, ніж звичайні громадяни, то він має нести і більшу відповідальність. Так повинно бути.

— До поліцейських нині неоднозначне ставлення. Це вам завадить?

— Не від професії залежить, від людини. Наприклад, в Мар’янівці Едуард Репілевський, колишній мій колега, має фантастичну підтримку людей. Іншій мій колега, голова ОТГ Чаплинки, Олексій Фаустов, вже вдруге перемагає на виборах. Всі чудово розуміють, що справа в людях. Ну і треба нарешті визнати, що раніше до міліції було краще ставлення. Міліція справді була поруч з народом, без допомоги звичайних людей ми не могли обійтись. Пригадайте ті ж самі народні дружини… Шкода, що зараз цього немає.

— Давно прийняли для себе рішення йти в політику? І головне — чому?

— Каховчани – це велика родина і скажіть, хто не хоче, щоб вона буладружною і гарною? Але вже п’ять років ми спостерігаємо за гучними скандалами та сварками, через які місто втрачає купу часу і можливостей. Тому вирішив покласти цьому край і об’єднати наше місто.

— Але ж чому — останнім часом дещо робиться…

— В тому й справа, що останнім часом. Вочевидь, “щось робиться” лише напередодні виборів, бо чотири роки Каховка взагалі не бачила жодних змін! Уявіть, якою б вона була, якщо б це “щось” робилось не поспіхом напередодні виборів, а планомірно протягом всіх п’яти років. І ось саме це найбільше мене вражає!

— Що для цього потрібно?

— Насправді небагато, але важливо — щире бажання працювати на місто. Кожного дня! Потрібно слухати і дослухатися до потреб громади, кожного мешканця.

— Це ви натякаєте на Дяченко?

— Чому натякаю, я відверто кажу.

— Кого вважаєте своїм головним конкурентом?

— Головний конкурент – це розчарування людей. Це головний ворог і з ним я буду боротись всіма силами.

— Зможете?

— Не бачу інших варіантів. Я каховчанин, тут живуть мої діти, моя родина, мене тут знає кожен. Я пишаюсь, що за весь час непростої служби мені не соромно дивитись в очі людям. Так буде і надалі. Я просто не можу зрадити очікування людей, добре ім’я для мене та моєї родини не порожні слова.

— До речі, чи розумієте, як керувати містом?

— Я вже п’ять років входжу до складу новокаховського міськвиконкому і безпосередньо беру участь у розбудові міста.

— То ви розвиваєте сусіднє місто! Ось чому ми їх наздогнати не можемо…

(Сміється) Знайшли нарешті крайнього. На жаль, нинішнє керівництво Каховки з незрозумілих обставин, викреслили моє ім’я, як і багатьох людей, з життя міста. Напевно, досвід та професійні якості не дуже високо цінуються нинішнім керманичем Каховки.

— Чому навчились у очільника Нової Каховки?

— Головне, що міський голова повинен бути господарником. Він зранку виходить з дому на Соколі і пішки йде містом до роботи. Пішки! Він на власні очі бачить що треба зробити, замінити, виправити. Тут же спілкується з людьми, там ніхто не чекає днів прийому, щоб зустрітись з міським головою. Він в курсі всіх справ, завжди.

— Якими питаннями ви займаєтесь в Новій Каховці?

— Питання безпеки. Ми створили Муніципальну охорону, яка за допомогою поліції, забезпечує порядок та стоїть на сторожі спокою громадян. Для будь-якого міста це важливо, люди хочуть почувати себе вільно на вулиці, не перейматись за дітей. Пишаюсь, що мав змогу застосувати свій досвід.

— Який?

— У 2012 році в Каховці ми першими встановили камери вуличного відеоспостереження і мали реальне зниження рівню злочинності вже протягом першого місяця. Більше того, камери допомогли нам розкрити зухвале вбивство протягом дня! Вони дають чудовий економічний ефект — це прекрасна профілактика вандалізму, а відповідно і величезна економія бюджету. Разом з нами працювала громадська організація “ЩИТ”, яка допомагала поліції. На жаль, нині Каховка не використовує цей потенціал в повному обсязі і останнім часом бачу дуже багато повідомлень про вандалізм. А це ж додаткові витрати з бюджету.

— Дяченко заявив про намір встановити камери…

— По-перше, не Дяченко, а поліція, а по-друге, знову — лише напередодні виборів він пригадав, що треба щось робити. Потім знову чекати чотири роки? В принципі на цьому інтерв’ю вже скінчилось і ми попрощались, але випадково підняли тему, яка дуже яскраво характеризує В.Немерця як людину. Вона начебто випадає з загального контексту, але не можна про це не згадати, бо справа дійсно серйозна.

Герої серед нас

— Що найбільше вас вразило на службі. Мабуть різні були ситуації.

— Було багато чого, але, як-то кажуть, запам’ятовується останнє. Коли був захват Криму у 2014 році, я очолював відділ міліції у Чаплинці. На той час було не зрозуміло, що взагалі відбувається. Тому саме ми зупиняли невідомих людей на БТРах, “зелених чоловічків” на адмінкордоні з Кримом. Жодного військового не було, жодного добробату, спецпризначенців, Нацгвардії. Нікого. Лише ми, працівники міліції — тридцять чоловіків з пістолетами та чотири автомати. На щастя стріляти не довелось…

— Страшно було?

— Як сказати… В державі був хаос, але треба було приймати рішення тут і зараз. Особисто. Тому ми робили те, що повинні і було не до душевних переживань.

— А все ж таки?

— Страшно було потім, коли все закінчилось. Тоді зрозуміли, що могли там всі й залишитись… Що таке пістолети, 4 автомати проти БТРів з кулеметами? Але на той час була єдина думка — зупинити їх, ким би вони не були.

— Це там ви отримали поранення?

— Яке?

— Ви шкутильгаете, це поранення?

(Сміється) Ну от звідки ви взяли?

— Люди кажуть…

— Ми ж з домовились — не вірити чуткам! Звісно зараз би стати героєм, розповісти як танки зупиняв… Але ні, це звичайна хвороба суглобів, в мене стоять протези. Нічого героїчного.

— Шкода, була б геройська історія.

— Припиніть, мені є чим пишатись у своєму житті і без цього. Ось хлопці на передовій, ось там герої.

Спілкувався Віктор Семененко.

One thought on “Справжній полковник

Дякуємо за відгук!

Pin It on Pinterest