Люди люків і горищ

Ми бачимо їх поруч кожного дня… Деякі обличчя, здається, вже відомі, зникають. Але зазвичай не тому, що перестають ними бути. Більшість з таких – через те, що помирають. Та їх не стає менше. Їхня «армія» постійно поповнюється новими «силами», молодшає. Влітку вони сплять просто неба чи під балконами багатоповерхівок, узимку – в люках каналізації, бо під’їзди ж тепер майже у всіх будинках зачиняються. Дехто не цурається просити милостині, а деякі навіть спілкуватися відмовляються з нами, «звичайними». Є й психічно хворі, але ж ніхто їх не лікує. Найголовніше місце їхніх «відвідувань» – прибудинкові сміттєзвалища… Звідси вони нерідко харчуються, вибирають собі «новий» одяг, навіть заробляють, збираючи брухт, пляшки… Пластикові здають торгівцям олією й молоком, які ми потім купуємо… Вони – хочемо ми того чи ні – наші сусіди по місту і, якими б не були, теж – люди. Але «без означеного місця жительства» – БОМЖ.

Можна довго розмірковувати над причинами їхнього падіння, над тим, що просто всученням їм кількох гривен, буханця хліба чи одягу, ми мало чим зрушимо ситуацію з місця. Навіть з облаштуванням у місті притулку чи принаймні пункту годування, що саме по собі дуже проблематично, справу не вирішити. Тут потрібна зміна менталітету – як самих безпритульних, так і людей, які б з ними працювали. Потрібно «навчання душі». Та починати з чогось треба – і, якщо б, по-перше, створили таке місце, де бездомного нагодують гарячим обідом та дадуть дах над головою хоча б на ніч і змогу виконати найелементарніші санітарні процедури, то потім уже можливо було б приступити й до «роботи з душею» викинутої з суспільства людини. На цьому етапі велику допомогу могла б надати й церква, що має давні традиції милосердя, та «духовного окормлення». А ще дуже важливим як для міста, так і для таких людей є виконання ними певних громадських робіт. Тільки за цих спільно діючих умов можлива їхня успішна «ресоціалізація». І найголовніше – чи прагнуть цього вони самі? І чи знайдуться серед нас люди, які б розгледіли серед цієї «сірої маси» тих, хто готовий щось змінювати у своїй долі?..

В’ячеслава я запримітила спочатку біля дверей нашого храму. Він стабільно з’являвся там під час служб, стояв з протягнутою рукою. Потім почав іноді допомагати черговим – то сніг розкидував, то підмітав. Крім подаянь прихожан, його іноді підгодовували при церкві. Потім я дізналася, що він – майже мій «сусід»: мешкає недалечко від мого будинку у каналізаційному люці, який «зачиняє» важкими уламками плити, коли йде звідти «у справах» чи просто прогулятися. На моє питання про те, як реагують ті, чиї вікна виходять на цей люк, відповів, що цілком нормально, і навіть допомагають. «Світ не без добрих людей». А подивився 27-річний Славко той світ вже немало… Батьків не знає зовсім, до 10 років виховувався у дитячому будинку в Чернівецькій області. А потім просто утік із нього. Так і живе без документів, мандруючи пішки. Побував майже скрізь у Західній Україні, довше за все затримавшись в Почаєві; відвідав Крим. Тепер «гостює» в нашій Каховці. Здебільшого перебивається милостинею, яку не пропиває, бо каже, що взагалі не п’є. Та й люди, що його вже запам’ятали, свідчать, що бачать його завжди тверезим. Іноді ще й з малечею у сусідньому дворі у футбола грає… Матері й бабусі, правда, починають перейматися – а чи не прив’є їм парубок жагу до «вільного життя» з мандрами й без обов’язків…

Проконсультувавшись з нашими соцпрацівниками, я передала В’ячеславу, що все ж таки є змога зробити йому паспорт. Але для цього треба взяти в його дитбудинку хоча б свідоцтво про народження. Каховчани обіцяють найти змогу допомогти парубку безкоштовно дістатися до місця. Ошатно киває голово, чемно дякує, говорить, що подумає… «В чужу душу не влізеш», а я – не психолог, тому не знаю, що він вирішить і як розпорядиться своєю долею, коли потеплішає й можна буде покинути свій люк… Хочеться вірити, що у нього все складеться гаразд. Та й від нас це теж залежить. Всі ми – брати, бо люди.

Ирина Сошникова

родилась - г. Каховка, -.2.03.1972. Образование - высшее, Коломенский педагогический институт (Россия) - 1989-1994. Работа в "Каховській зорі" - с 2007г., редактор отдела гуманитарных вопросов.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest