Фермер Леонід Кириченко: “Україна обов’язково буде успішною!”

DSC_4249Леонід Петрович Кириченко по своїй людській суті – вільний землероб і  вдумливий  господар на власній, рідній  землі, бо успадкував із материнським  молоком головні чесноти українського  успішного селянства: мало бути розумним і  працьовитим, по-справжньому реалізувати свій хліборобський хист можна лише за умов  незалежної, самостійної держави.

Тільки у 40-річному зрілому віці, тобто 1989 року, коли в СРСР подули перебудовні вітри якісно нового ставлення до селянина, Леонід Петрович зміг реалізувати заповітну мрію своїх дідів-прадідів і, зрозуміло, власну: створити поблизу с. Кам’янка приватне фермерське господарство “Зоря Каховщини”. Він став першим фермером у Каховському районі та на Херсонщині. Був першим, хто організував районну Асоціацію фермерів та землекористувачів, а потім вісім років поспіль (по 2000-й включно) беззмінно очолював її, а в 2008р. знову очолив раду фермерів Каховщини.
Він першим із фермерів нашої області був обраний віце-президентом Асоціації фермерів та землекористувачів України, а тоді ще тричі на фермерських з’їздах обирався на цю вкрай відповідальну посаду, сумлінно виконуючи покладені на нього обов’язки до 2013 року. Л.Кириченко неодноразово у селянських справах зустрічався і з В’ячеславом Чорноволом, і з Дмитром Павличком та іншими видатними політичними діячами України, зайвий раз у бесіді з ними переконавшись, що в цьому світі ніщо не дається просто так, за гарні очі, тим паче – незалежність…
– Дійсно, – погоджується Л.Кириченко, – до 24 серпня 1991 року Україна йшла понад три довгих сторіччя через всілякі іспити, поневіряння, втрати і самоутвердження. Та, як зараз бачимо, утримати незалежність, вміло розбудувати успішну незалежну державу – то завдання не менш складне і не таке вже швидке…
– Особливо, якщо враховувати різні менталітети українців в тих чи інших регіонах країни.
– В цьому зв’язку розповім характерний епізод, який відбувся невдовзі після 16 липня 1990 року, тобто після прийняття Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України, котрою передбачалася й наявність для незалежної держави нового жовто-блакитного прапора. Я з водієм “КамАЗа” приїхав у Тернопільську область, аби реалізувати там кавуни, а замість них завантажитись картоплею. Коли вже збиралися їхати додому, я вперше побачив на фронтоні будівлі однієї сільської ради жовто-блакитний (тільки-но проголошений державним) прапор України. Умовив тамтешнього сільського голову подарувати мені те знамено, прикріпив його до борта ваговика, і ми вирушили у зворотну путь. Поки їхали шляхами Тернопільської, Хмельницької, Вінницької та Кіровоградської областей, наш прапороносний ваговик із картоплею вітали гучними сигналами і теплими усмішками зустрічні водії. Та ледь перетнули межу Миколаївщини, як на найближчому посту ДАІ нас зупинили.
– Що це у вас на борту машини? – питають державтоінспектори.
– Прапор незалежної України, – пояснюю їм. – Щойно Верховна Рада відповідну Декларацію прийняла…
– Негайно зняти! – командує старший поста ДАІ.
– Ваша вимога безпідставна, – відказую йому. – Прапор знімати не буду.
Тоді старший “даїшник” забрав наші документи і спокійно пішов у службове приміщення.
– Надумаєте зняти прапор – поверну, – кинув він на ходу.
Почекавши з годину, ми збагнули, що треба брати хитрістю. Жовто-блакитне знамено я зняв, документи нам повернули… Але від’їхавши за поворот, я знову прикріпив прапор до переднього борта ваговика, і ми за кілька годин без пригод та схожих “зупинок” благополучно дісталися Кам’янки.
І тієї ж ночі разом з вірними хлопцями ми вивісили національний стяг на самій вершині тридцятиметрової радіощогли, що височіла над конторою радгоспу “Каховський” та центральним майданом Кам’янки. Наступного ранку керівництво села довго ламало собі голову: що ж з тим прапором робити – зняти чи хай висить? Вирішило зв’язатися із Каховським міськкомом партії. Там теж розгубилися – подзвонили до Херсона… Не знали що порадити і в обкомі партії. Три дні і три ночі майорів над Кам’янкою жовто-блакитний символ української незалежності, і, напевно, багато хто із сільчан, поглядаючи на нього, почали усвідомлювати себе громадянами вільної країни. Хто, коли зняв прапор і куди поділося те знамено із Тернопільщини, я й досі не знаю… Може, в когось і зберігається як особливо пам’ятна реліквія…
– Є політологи, які вважають, що, здобувши незалежність, Україна пішла хибним шляхом, намагаючись всидіти, образно кажучи, на двох стільцях одночасно… Якої Ви думки з цього приводу?
– Я не професійний політолог, тому не наважусь робити якісь конкретні закиди на адресу наших президентів, Верховної Ради та Уряду. Достеменно знаю лише те (неодноразово бував і в Західній Європі, і в Росії), що і серед європейців, і серед громадян країн СНД далеко не всі бажають бачити незалежну Україну сильною та квітучою державою. Зовнішні фактори досить відчутно стримують наш розвиток. Прикладів безліч. Взяти хоча б нинішню долю Новокаховського заводу “Сокіл”, який єдиний в СРСР випускав прилади для ефективного пошуку підводних човнів. Ставши незалежною, Російська Федерація чомусь вирішила не співробітничати із Україною в цьому секторі оборони, отож витратила мільярди рублів, аби побудувати в себе точно такий же завод, як “Сокіл”. І, напевно, росіяни праві, бо незалежність має стовідсотково захищати інтереси власних громадян, власної держави… В світі поважають тільки таку позицію… На жаль, далеко не всі українські можновладці це усвідомлюють.
Взяти хоча б Міністерство аграрної політики та продовольства. Ще за кілька тижнів до початку цьогорічної збиральної кампанії його очільники на весь світ заявили, що Україна матиме як мінімум врожай у 50 мільйонів тонн зерна. В результаті закупівельні ціни на зерно і внутрішні, і зовнішні різко впали, хлібороби ледь звели кінці з кінцями, а посередники,тобто зернотрейдери всіх мастей, знову отримали надприбутки. Ми, фермери, розглядаємо таку «політику» Міністерства агрополітики як відверту зраду національних інтересів України і як відчутний удар по незалежності нашої держави. До слова, в багатьох цивілізованих країнах закон суворо забороняє наперед оприлюднювати інформацію про врожайність і валовий збір сільгоспкультур та інші важливі показники національної економіки.
– Аграрна галузь – один з небагатьох секторів нашої економіки, де Україна задніх в Європі не пасе. Однак останнім часом складається враження, що в структурному відношенні розвиток аграрництва в державі загальмувався. Ви згодні з цим?
– Так, в Україні вже стабілізувався фермерський рух. Тепер конче потрібно робити наступний крок – створювати на засадах об’єднання фермерів як виробничі, так і всілякі обслуговуючі кооперативи на селі. На жаль, кооперація вітчизняного сільського господарства роки два-три знаходиться у стадії спокою, позаяк нема потрібної законодавчої бази. Я скажу більше: коли б українські фермери та землекористувачі мали належну законодавчу базу, а головне – достатню тривалість та стабільність її дії, то ми вже давно виграли б конкуренцію по багатьох позиціях у європейських колег, як це нині переконливо доводять українські овочівники на ланах крапельного зрошення. А без низки першочергових аграрних законів ми не в спромозі вдумливо та перспективно планувати свій бізнес, уникати перевиробництва, цінових падінь та підскоків у кілька разів або протистояти банківським примхам у видачі кредитів тощо. Отож повторюю: українському аграрництву конче потрібно в усіх відношеннях ґрунтовно зайнятися розвитком виробничих, житлово-будівельних, побутових та інших кооперативів на селі.
– Леоніде Петровичу, необхідність приступити до кооперизації аграрництва якось пов’язана із збереженням мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення в Україні?
– Безумовно і напряму. Кооперизація села потужно об’єднає всі його нинішні структури в єдину впливову громадську силу, яка не дозволить парламентарям та урядовцям перетворити українську ріллю в об’єкт купівлі- продажу. Наша земля – то найголовніша підвалина нашої незалежності. Фермери та землекористувачі України роблять і робитимуть все від них можливе, аби найкращі в світі українські чорноземи ніколи не продавалися. Законодавчий процес розпродажу нашої ріллі негайно слід розвернути на 180 градусів. Асоціація фермерів України не обмежиться лише мітингами і протестами щодо відміни мораторію на купівлю-продаж родючої землі або участю у відповідних парламентських слуханнях (до речі, на останніх подібних слуханнях у Верховній Раді я теж виступив – на захист рідної землі із тридцяти промовців висловились двадцять вісім), бо всі фермери (в тому числі й близько 140 каховських землеробів-господарів) добре розуміють: торгувати рідною землею-годувальницею – все одно що торгувати незалежністю держави.
– 24 серпня – досить доречна дата, аби звернутися до своїх колег, до всіх каховчан із певними побажаннями чи то порадами…
– Бажаю всім нам непохитного оптимізму і віри у власні сили. Розумію, не все ще в Україні йде так, як хотілося б переважній більшості її громадян. Але ж і на місці ми не тупцюємося. Пригадайте, як жили ми 15 років тому… Суцільний бартер, зашкальне безробіття, розгул організованої злочинності… Сьогодні ситуація докорінно змінилася. Пригадую, років 15 тому наша фірма співпрацювала з американцями. Виростили ми тоді непоганий врожай сої і вирішили 100 тонн його здати на зимове зберігання на елеватор. Навесні прийшли забирати своє зерно, а нам повернули лише 37 тонн… Американці здивувалися та обурилися, питають мене: «А куди поділися ще 63 тонни сої?» Я їм пояснив: трудівники елеватора вже півроку не отримують зарплату «живими грішми», тож у бартер і пішло недодане нам зерно. Не зрозуміли мене американці, поїхали працювати в іншу область, думали, наївні, що там інакше…
Ось через таке економічне неуцтво довелося у свій час пройти всім без винятку вітчизняним фермерам та підприємцям. А сьогодні молоді товаровиробники стикаються вже з якісно іншими проблемами, які, певен, ми теж успішно подолаємо. Я вірю: через десять років рівень життя і рівень цивілізованості законодавчих та виробничих взаємовідносин в Україні буде набагато вищим. Але вкрай важливо, щоб на чергових президентських, парламентських чи то місцевих виборах кожен з нас був переконаний у порядності та чесності тих людей, кому він делегує свій громадянський голос і подальшу долю незалежної України.
Із великим і вистражданим святом вас, вельмишановні земляки!
Розпитував Валерій РУДЕНКО.
На знімку: перший фермер Каховського району та Херсонщини Л.П.КИРИЧЕНКО.Фото Жанни КИСЕЛЬОВОЇ.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest