МУЗЕЙ – ХРАМ ПАМ’ЯТІ ЛЮДСЬКОЇ

2014-05-12 09-22-34_0435Я ставлюся до музеїв з глибокою повагою і любов’ю, бо там зберігаються першоджерела нашої історії, людські духовні та матеріальні цінності. Кожен його експонат – дорогоцінність, кожен документ – гідне подиву багатство.

Вперше я познайомилася з історією нашого краю і закохалася в неї,  коли почала працювати науковим працівником у Каховській філії Херсонського обласного краєзнавчого музею. В 70-ті роки завідувачем Каховського музею працював суворий підполковник у відставці Лебедєв Віктор Васильович. Тоді я вперше почала вивчати історію Каховки та вчилася проводити екскурсії у наукових працівників та екскурсоводів: запальної, симпатичної полтавчанки Ольги  Шульженко, відкритої і життєрадісної Зіни Оносової, красивої і стриманої Олени Рябенко, привабливої, інтелігентної Лідії Коробкової, привітної і доброї Ольги Лонської, милої блондинки з терновими очима Надії Лохматової, ніжної, з ліричною душею та красивими, виразними сірими очима Зої Шевченко, а ще скромна Тетяна Куценко та ділова Ганна Бондар… Такі всі молоді, принадні музейні дівчата нагадували веселий живий віночок із гарних польових таврійських квітів, які своєю чарівністю притягали до музею дуже багато відвідувачів.
Згодом мене перевели працювати відповідальним секретарем Каховської міськрайорганізації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, але робоче місце моє залишалося у музеї, бо почесним головою цієї організації був той же В.В.Лебедєв. Коли він пішов у інший світ, завідувачем призначили О.Г.Шульженко. Екскурсії стали більш цікавими та науковими, коли згодом у музеї почала працювати випускниця Московського історико-архівного інституту граціозна, стрімка, впевнена та красномовна Світлана Сидьолкіна.
Хоча і не фешенебельний, однак по-своєму гарний та затишний у нас тоді був музей на розі вулиць Леніна та Карла Маркса. Дуже любили його люди, бо в ньому широко було показано в експозиціях і давню історію нашого краю, і революцію, громадянську та Вітчизняну війни, післявоєнне відродження народного господарства, побудову соціалізму і діяльність заводів та фабрик, колгоспів та радгоспів, успіхи у розвитку освіти, культури та медицини в період XX століття. З експозицій дивилися на відвідувачів вічно молоді, мужні визволителі та захисники періоду Великої Вітчизняної війни, кращі люди міста і району. У ті часи білетів для відвідування музею купувати не треба було. Щодня було багато відвідувачів різного віку, які безкоштовно оглядали з любов’ю оформлені експозиції та діорами. Найчастіше люди зупинялися в періоді «Громадянська війна» біля таких експонатів, як срібна шабля та військовий мундир С.М.Будьонного, діорами «Каховський плацдарм» та в розділі «Давня історія краю», де стояв великий макет скіфського кургану у розрізі. Він був створений руками на той час співробітника Київського інституту археології НАН України, кандидата історичних наук, археолога Ю.О.Шилова. Він у 70-х pp. XX ст. брав участь у розкопках пам’яток археології на Херсонщині у складі археологічної експедиції під керівництвом А.І.Кубишева. По сумісництву працював у нашому музеї науковим працівником, проводив екскурсії. Нині Юрій Олексійович – академік Української міжнародної академії оригінальних наук, український історик, культуролог, літератор, ідеолог одного із сучасних варіантів слов’янофільства, член Національної спілки письменників України.
Заходив до нас в музей начальник археологічної експедиції А.І.Кубишев із великим стареньким саквояжем, повним золотих прикрас, знайдених при розкопках скіфських царських курганів на території Каховського району та Херсонщини. Анатолій Іванович дозволяв музейним працівникам брати в руки і розглядати скіфські сережки, підвіски, діадеми, перстні, бляшки зі старовинного жовтого золота, різноманітні скляні буси, від яких ми були в захваті. Потім він все це відносив у Каховське відділення Державного банку і здавав згідно з інвентарною книгою знахідок. На жаль, Кубишев А.І., як і більшість членів його археологічної експедиції, помер молодим, незабаром після закінчення розкопок давніх поховань на Херсонщині.
Музей став особливо привабливим та затишним після реставрації його під керівництвом енергійного секретаря міськкому Компартії, працелюбної жінки М.В.Лонської. Та час іде і невмолимо все змінює. 1 жовтня 1990 року всі музейні експозиції, документи та експонати, перенесли у колишнє приміщення міськкому Компартії України, що по вулиці Карла Маркса, та поскладали у запасник. В складних умовах демократичної перебудови у новому приміщенні вдалося поновити лише два розділи.
Згодом завідувачем музею стала талановита C.Л. Сидьолкіна. На поновлення експозицій держава не виділяла коштів, тож Світлана Ліверіївна вперше зайнялася науковим дослідженням нашого краю в архівах і музеях Москви та Києва, стала писати літопис Каховки в екскурсіях, у міській пресі, а пізніше у книзі «Каховка. Історія – сучасність» та в путівнику «Каховка».
З кожним роком я все більше любила свій край і його історію. Маючи певний теоретичний досвід музеєзнавства, я спробувала сама створювати музеї саме на громадських засадах, бо труд без оплати є істинним служінням народу, Вітчизні. У створенні тематико-експозиційного плану музею завжди радилася з фахівцем-музеєзнавцем С.Л.Сидьолкіною. Відчувши великий поклик до більш глибокого вивчення історії краю кінця XVIII ст. я почала їздити в архіви і вивчати там документи, щоб на їх основі писати нові книги про свій край.
Музей історії Каховки та мої авторські музеї стали для мене школою громадянського змужніння, джерелом духовних традицій, історії та матеріальної культури, виплеканих протягом століть нашими предками, які я нині використовую для написання нових книг про історію нашого краю. Ніщо не стоїть на місці. Життя йде, все змінюється. Я вірю, що настануть часи, коли держава буде приділяти належну увагу пам’ятникам і музеям, як символам духовної культури, єдності та братерства.
Спогади колишнього працівника музею, нині члена Національної спілки краєзнавців України Алли ЯБЛОНСЬКОЇ.

На фото зліва направо: завідувач Каховського музею історії Шульженко О.Г., секретар міськкому комсомолу Грищенко К.І., учасник боїв на Каховському плацдармі  в 1920 році у складі 3-го Курземського Латиського полку Зелма Янівна Піген, яка стала прообразом «дівчини в шинелі у пісні М.Свєтлова «Каховка»,  відповідальний секретар Каховської міськрайорганізації УТОПІІК Яблонська А.М.,  наукові працівники музею Оносова З.М. та Лохматова Н.О., 1977 р.
Фото Олександра Катюхи.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest