Сепаратизм вивітрюється з голів, як тільки перестає бути словом…

1500711197Україна вміє народжувати героїв. Це звичайні хлопці, які на Сході, у вогнищі війни, здатні на найбільший подвиг в тих умовах, в які ми поставлені долею, ціною власного життя виборюючи соборність нашої держави.

Антитерористична операція на Сході триває вже четвертий місяць. За цей час загинули більше 250 українських військових і близько 500 цивільних. Із зони бойових дій виїхали сотні тисяч людей. Щоб дізнатися про настрої на передовій «Каховська зоря» поспілкувалася з українськими військовими. Вони розповіли про те, чого не вистачає в зоні АТО, яким було тимчасове перемир‘я, та про моральний стан українських військових.
Один з них – Куликов Сергій,  уродженець Любимівки. Зараз перебуває під Донецьком, за 15 кілометрів від кордону з Росією. Дома його дуже чекають дружина і двоє доньок. Молодша народилася лише місяць тому, батько її ще не бачив.
– Я – доброволець, – каже Сергій. – Пішов у військкомат як тільки почалася мобілізація. Вважаю, краще зупинити сепаратизм там, де він локалізувався, ніж чекати поки піде далі. Звичайно, рідні хвилюються, особливо мама, але каже, що мною пишається. Я прийняв рішення і роблю те, що необхідно саме в цей час. Спочатку був незадоволений, бо хотів відразу потрапити на фронт. Після місяця в підготовчому таборі я опинився в зоні  АТО.
– Що відбувається в Донецькій і Луганській областях?
– Війна. Це треба зрозуміти. В багатьох містах відносно спокійно. Але чим далі вглиб Донецької області, тим небезпечніше.
– Речі, амуніція, продукти, ліки. Як з поставками на Сході?
– В принципі, якби організувалася нормальна передача посилок, то у нас було б все. Але ж немає можливості, колони обстрілюють, на них нападають, грабують. Раніше, коли ми ще не взяли Волноваху, поставок, як таких, майже не було. З одного боку «братський народ», з іншого – терористи. Затисли з усіх сторін. Бронежилети у нас є, наскільки вони ефективні вже перевірили на практиці. 9 червня волонтери передали від «Каховського народного ополчення» необхідні речі: плащ-палатки, білизну, рації, окуляри. Дуже вчасно, адже двадцять банок консервів – не дуже допомагають в бою.
– Чи стріляють вночі?
– А ви приїжджайте до нас, навчитеся спати під постріли кулеметних черг, – жартує Сергій. – Умови, в принципі, нормальні, але в наметах практично ніхто не спав, бо щоденні нічні атаки починалися з мінометного обстрілу, тож можна й не прокинутися.
– Як місцеві ставляться до вашої присутності?
– Люди нам допомагають. Більшість за Україну, але є й такі, що підтримують іншу сторону. Якщо спочатку тут було відсотків 20 населення за Україну, то зараз майже всі.
Люди втомилися вже від сепаратистів і хочуть нормально жити. Люди зізнаються, що раніше хотіли відділитися від України. Але тепер бачать, як терористи обстрілюють їхні будинки, тож намагання видати це за обстріл з боку української армії – марні.
– То «відділятися» місцевим вже не хочеться?
– Так. Можна обговорювати ідеологію, можна сперечатися і кричати про відділення, про «плюси»  ДНР, але це все до пори, до часу. Коли приходить розуміння, що саме з твоєї вини війна прийшла в твій дім, – сепаратистські помисли випаровуються. Залишається тільки страх. Жити в розваленому будинку, з бандитами на вулицях, з непрацюючою інфраструктурою, зате в ДНР вже мало хто хоче.
– На боці терористів воюють так звані кадировці. Ви стикалися з ними?
– Бойовики на Донбасі – це найманці, бандити з специфічними татуюваннями, колишні зеки. Частина – місцеві, частина – з Росії, є й чеченці, до речі, дуже специфічні вояки: вибігли з льоху, з міномета декілька разів вистрілили і забігли назад, потім посилають місцевих сепаратистів відпрацьовувати гроші і чекають наступного дня.
– Моральний стан українських військових під час перемир’я був пригніченим. Як зараз?
– Висловлю загальну думку: навіть день перемир’я – це занадто багато. Цим рішенням були незадоволені всі. За це перемир’я ми заплатили дуже велику ціну. Хочеться швидше закінчити справу. Зараз настрій змінився, іноді йдемо навіть в рукопашну.
39-й батальйон територіальної оборони вже майже три місяці живе у військових умовах. Всі раніше служили, але в мирний час у них зовсім інші заняття. Не військові. Сергій, з яким ми розмовляли, раніше викладав фізичну культуру в одній з Любимівських шкіл, потім відкрив власну справу. В складний час вирішив не словом, а ділом підтримати Батьківщину.
У кожного народу є свої герої. Україна вміє їх народжувати. Звичайні хлопці у вогнищі війни здатні на найбільший подвиг, ціною власного життя виборюючи соборність нашої держави.

Сергій Макогон.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest