ПРОДАТИ НЕ МОЖНА РЕСТАВРУВАТИ

Саме так виглядає ситуація з будівлею колишньої жіночої гімназії, що по вулиці Луначарського, потім – школи №5, ЖЕКу, навколо якої вже півроку то розгораються, то стихають депутатські пристрасті. Розділовий знак читач нехай поставить сам.

Мабуть, немає в Каховці людини, котра б не побувала в тому приміщенні. Хтось там вчився, хтось свого часу сплачував за житлово-комунальні послуги, хтось орендував там кімнати… Стан, в якому знаходиться ця історична споруда, не викликає нічого, крім жалю та щирого здивування. Вже більше 30 років ця споруда визнана аварійною. Пам’ятаю, як через цей «діагноз» учні та вчителі школи №5 були терміново виселені в більш нове, але таке ж непристосоване для навчання приміщення ДТСААФу. Як терміново почалося будівництво нової гарної школи, яке благополучно стало довгобудом. А історична пам’ятка так і залишалася, як тріска в оці, з кожним роком приходячи в іще більш жалюгідний стан. Як саквояж без ручки: і викинути шкода, і нести незручно. Воно якось дивно – посеред центра міста стоїть сторічна будівля, яка значиться в Державному реєстрі як архітектурна пам’ятка, але виглядає, наче жебрачка на паперті під церквою. З одного боку наче б то хотілося гордитися тим, що в Каховці колись так добре будували, що споруда й досі стоїть. А з іншого – коли проходиш повз це вітання минулого століття, то нічого, крім байдужості, не відчуваєш: облуплене, непривабливе рукотворне давно вже не диво людських рук, при денному світлі на цю споруду навіть дивитися боляче. Жодного нагадування у вигляді таблички чи дошки про те, що це історична пам’ятка, немає. Ні 50 років тому, ні зараз грошей на реставрацію не було, немає і навряд чи будуть. В країні війна. Гинуть люди. І кошти йдуть зовсім на інші потреби. Ще довго країна буде допомагати переселенцям, ще не один рік малозахищені верстви населення потребуватимуть підтримки, ще не скоро почнеться спорудження будинків для тих, хто не має власного житла…

Та питання залишається на часі. Залишити як є, чи дати нове життя цьому куточку Каховки? Цікаво, чи згадує хто з нас колишній Будинок піонерів? І чи місто втратило від того, що на його місці зараз гарна піцерія? Авжеж ні…

Вагомим начебто виглядає аргумент збереження споруди до кращих часів, бо виховання підростаючого покоління має включати в себе і знання історії рідного міста. Та особисто я, коли проходжу повз колишню гімназію, згадую розповіді моєї нині покійної бабусі Галини, як вона 16-річною дівчинкою під час окупації Каховки німцями тікала з цього триклятого місця. А її сестричка не змогла втекти, і опинилася разом з іншими своїми ровесниками на примусових роботах у фашистській Німеччині, з якої так і не повернулася на Батьківщину…

Не знаю у кого як, а мене гордість від споглядання цієї місцини не проймає. І моїх дітей та онуків навряд чи пройме. Бо сучасні діти найбільше цінують комфорт, затишок, зручність та красу. Вони хочуть жити в сучасному місті – чистому, охайному, гарному. І виховувати підростаюче покоління треба не спогляданням облуплених і занедбаних будівель, а осучасненням і оновленням рідного міста.

P.S. Не претендую на визнання своєї точки зору як єдино правильної, але, впевнена, що зі мною погодиться більша частина каховчан. Бо перш ніж сказати “ні” новому, варто замислитись, наскільки корисне минуле…

Як приклад – ні в кого свого часу не здригнулася рука знищити колишню лазню, яка була більш гарної архітектури і добре вписувалася в навколишній каховський ландшафт…

Євгенія СТЕШ, каховчанка.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest