Крізь товщу століть…

Сучасне – завжди на дорозі з минулого в майбутнє.

Кінець квітня-початок травня у нашому місті ознаменувався численними учнівськими краєзнавчими заходами. Серед таких, наприклад, квест-гра для старшокласників «Патріот», переможцем якої стала команда козачат «Скіф» Каховської гімназії, та гра-випробування для п’ятикласників «Котигорошко», в якій загальнокомандну перемогу здобула ЗОШ №5.

Цікаво, що мимоволі до процесу підготовки до цих ігор долучилася й «Каховська зоря». До нас кілька разів зверталися батьки й бабусі школярів із проханням надати інформацію про старі назви вулиць Каховки, її минуле з часів заснування… З цього приводу ми вирішили повторити серію наших публікацій кількарічної давнини саме з цієї теми. Бачимо, що вона залишається актуальною й цікавою як для каховської малечі, так і для дорослих.

Копия 36

Історичні райони Каховки
Фрагмент екскурсійного маршруту, розробленого викладачем історії Каховської ЗОШ №1, краєзнавцем Вадимом Шевченком.
Наше місто знаходиться на березі сивого Дніпра, на місці, де в стародавні часи проходили великі торгові шляхи, відомі з літописних джерел. По Дніпру – знаменитий шлях «Із варяг у греки», по суходолу – «Соляний шлях».

У цьому місці існувала велика Таванська переправа, через яку проходили численні купецькі каравани. Лівобережжя Дніпра входило до складу Кримського ханства. Недалеко від сучасної Каховки існувала турецько-татарська фортеця Іслам-Кермен, на острові Тавань – Мустріт-Кермен і Муберек-Кермен, на протилежному березі – фортеця Кизи-Кермен.

Славні запорізькі козаки не раз завойовували ці фортеці, знищуючи ворогів. Тут проходили бойові шляхи гетьмана Дмитра Байди-Вишневецького, кошового отамана Івана Сірка, гетьмана Богдана Ружинського. Останній загинув у 1576г. при штурмі фортеці Іслам-Кермен. Саме йому присвячений пам’ятний знак на нашій набережній, де часто збираються каховські козаки й джури.

Після ліквідації Кримського ханства в 1783 році територія від Дніпра до Чорного моря поступово заселяється підданими Російської імперії. Біля зруйнованої турецько-татарської фортеці Іслам-Кермен виникає населений пункт Каховка, названий на честь генерала Каховського – учасника російсько-турецьких воєн другої половини XVIII століття і правителя Таврійської губернії. Йому ці землі подарувала імператриця Катерина ІІ, але незабаром він був відкликаний до центру імперії. Другим власником земель і, по суті, засновником Каховки став полковник Дмитро Матвійович Куликовський, який все ж таки зберіг в назві ім’я першого власника. Загалом у Дніпровському повіті йому належало 12 тис. десятин землі.

Правнук Д.М.Куликовського – Дмитро Миколайович Овсянико-Куликовський – у своїх спогадах пише: «Мої віддалені предки, мабуть, були українці, ймовірно запорожці, що хвацько гарцювали на конях неозорими південноросійськими степами. Наш рід міцно влаштувався в околицях Харкова. І тільки мій прадід полковник Д.М.Куликовський в кінці 18 століття, вийшовши у відставку, покинув Харків і переселився в Малоросію, де купив степ – від Дніпра до Перекопа. Тут же були маєтки Бехтери, Червоне, Каховка і Мала Каховка, які він заселив селянами-великоросами, купленими ним в Курській губернії, і зажив поміщиком». Пізніше він переселив ще селян зі свого Харківського намісництва і купив 72 душі з Рязанського намісництва за 500 рублів.

23

Село Каховка
У 1792р. Каховка з’явилася на російських картах. У перші роки свого існування вона мала не дуже привабливий вигляд. Селянські хати засипалися летючими пісками, страждали від постійних східних і західних вітрів. Саме з причини піщаних бур більшу частину «мужицьких хат» переселяли ближче до казенної ділянки, названої селом Чистенька (Мала Каховка).

Дбайливим господарем був Д.М.Куликовський. Він засадив всі великі балки прекрасними садами, завів тонкорунних овець, велику рогату худобу, будував вітряки, копав колодязі. Його син Микола Овсянико-Куликовський активно продовжував освоювати Таврійські степи (додав частину прізвища «Овсянико» від матері Єлизавети Іванівни). У 1806р. він купує ще 12 тис. десятин землі і засновує 2 нові маєтки. У 1820 р. будує на крутому березі Дніпра пристань, яка відіграла важливу роль в економічному розвитку Каховки,  ставши перевалочною базою для вантажів і товарів, які прямували в Таврійську губернію. Дуже скоро пристань почала приносити 60 тис. рублів сріблом на рік.

Завдяки їй збільшився потік прибулих заробітчан у Каховку. Сюди приїжджають торговці і купці, частими гостями стають чумаки: за рік через Каховку проходило близько 100 тис. чумацьких возів. Село набирає популярності, і з 1840 року стає містечком, тобто селищем з торгово-ремісничим населенням. У той час тут нараховувалося 115 селянських дворів, 21 будівля чиновників, купців і різночинців. Постійних мешканців було більше 700 осіб, а прибулих  найманих робітників у різні пори року – від 200 до 500 осіб. Овсянико-Куликовський побудував олійницю, відкрив 24 торгові лавки, 3 хлібні крамниці. Він був всебічно розвиненою, обдарованою і духовною людиною.

Успішно вів господарство у своїх володіннях, захоплювався мистецтвом. Мав велику бібліотеку і власний оркестр. Ще до реформи він відкрив у Каховці першу громадську лікарню, яка не збереглася. Одружившись на доньці Херсонського губернатора Калагеоргі – Варварі Іванівні, – він переїжджає жити в Одесу, і каховські володіння починають занепадати.

У листопаді 1846р., за заповітом, приймає володіння його син Микола Миколайович. Потомствений дворянин, статський радник, пізніше – таємний радник, кавалер ордена Святої Анни ІІ ступеня, губернський предводитель дворянства. У 1861р. він відкриває в Каховці першу школу, де на його кошти працював прекрасний хор. Саме при ньому Каховка стала відомим промисловим і торгівельним центром.

IMG_11

Містечко і Щемилівка
Деякі з прибулих найманих робітників залишалися на постійне місце проживання в Каховці та заселяли неугіддя,  так виник новий район – Щемилівка.
Колишня вулиця Поштова (нині К.Лібкнехта) була кордоном двох історичних районів – Містечка і Щемилівки. Ця вулиця отримала назву від поштової станції, яка займалася пересиланням кореспонденції та перевезенням пасажирів у кінних екіпажах. У різні роки на поштовій станції містилося від 10 до 20 коней.

У 50-х роках ХІХ століття населення Каховки значно збільшилося за рахунок єврейських поселенців. М.М.Овсянико-Куликовський за свої кошти побудував першу з п’яти синагог у Каховці. Якраз на вулиці Поштовій, приблизно на площі перед будівлею Каховської школи мистецтв, знаходилася головна синагога.

Будинки по обидва боки Поштової вулиці ставилися до Містечка – центральної частини міста. За ними, трохи західніше, починалася Щемилівка. Назва району походить від поняття «щемить» (тобто «здавлювати»), бо будинки стояли тісно, ​​нібито защемляючи один одного. Скупченість будинків пояснюється тим, що територія району була незручна для заселення: балки, яри, і селитися тут можна було лише по верхах балок. Район заселявся стихійно, першими поселенцями були втікачі від поміщиків – кріпосні селяни. Потім тут осідали наймані робітники, які приходили до Каховки здалеку. Більш інтенсивно Щемилівка почала забудовуватися з 1861р., коли було ліквідовано кріпацтво і десятки тисяч малоземельних селян і безземельних наймитів в пошуках роботи прибували до Каховки.

Щемилівка виникла як житловий район, але в 1887р. біля води був побудований завод сільгоспмашин купця І гільдії Гуревича. Тут працювало постійно до 300 робітників, робочий день тривав 12 годин, зарплата складала 56 рублів на тиждень. Попит на металеві плуги був великий, ім’я Гуревича не сходило зі сторінок газет. Ісаак Зельманович мав багато медалей за виготовлення якісного сталевого сільгоспобладнання.

У 90-х роках ХІХ століття чисельність населення Щемилівки досягла 5000, що в 2 рази перевищувало населення Містечка. Дітей шкільного віку налічувалося близько 800. Відомий меценат Дніпровського повіту К.М.Панкеєв на добру пам’ять про свого батька, заможного лісопромисловця-мільйонера М.О.Панкеєва (що володів Каховкою з 1879 по 1893 рр.) на власні кошти в 1893р. побудував школу на Щемилівці. Її будівля збереглася дотепер: зараз це міжшкільний навчально-виробничий комплекс.

Велика щільність населення, тіснота, незадовільне харчування часто спричиняли різні захворювання та епідемії. Лікарі стверджували, що всі  епідемії в Каховці починаються зі Щемилівки. Тут не було водопроводу, жителі користувалися водою з Дніпра. Більшість будинків Щемилівки були зроблені з саманної цегли (саморобної, із суміші глини з соломою) на глинобитному фундаменті; з каменю вони будувалися дуже рідко. Позаяк в районі було лише одне підприємство, куди не могли потрапити всі бажаючі, то більшість мешканців шукала собі роботу в Містечку або працювала у слобідських селян.

Головною вулицею Каховки була Велика Куликовська, названа на честь її засновника.

IMG_2

Після реформи 1861р., коли кріпаки отримали землю біля Містечка, в центральній частині Каховки почалася перебудова. Були сплановані вулиці і проїзди, які забудовувалися добротними будинками з каменю. Вони не відрізнялися особливою архітектурою, але все ж деякі з них заслуговують нашої уваги як зразки містобудування минулих років. Так, наприклад, будинок купця Сазонова, який зберігся до наших днів, дивує своєю ажурною аркою не тільки каховчан, а й гостей міста. Спочатку тут знаходився заїжджий двір, в якому були спальні приміщення, стайня, комори для зберігання продуктів харчування та інші господарчі будівлі. Завдяки багатим купцям, що селилися в Каховці, з’являються новобудови крамниць, склади, постоялі двори, готелі, банки.

Перпендикулярно Куликовській йшла вулиця Крива (нині – Кірова).

Наприкінці XIX ст. в Каховці будуються перші двоповерхові будівлі – магазини, готелі. На розі вулиць Базарної і Куликовської до наших днів збереглася будівля побудованого в 1910р. готелю «Росія» (нині там знаходиться міжрайонна прокуратура), найбільш престижного в Каховці. Саме тут зупинялися найбагатші купці та гості міста. Над входом у готель був балкон, з якого під час громадянської війни до каховчан зверталися командувачі армій, що так часто змінювали один одного після революції 1917 р.: Врангель, Слащов, Фрунзе, Блюхер та інші.

Вулиця Базарна (тепер – Леніна) вся була забудована крамницями й лавками. Деякі прикрашають наше місто і зараз. Це – колишнє фотоательє Гіммельшейна і Найдича (нині – редакція газети «Каховська зоря»), двоповерховий магазин купця Малкова (тепер – дитяча поліклініка).
Вулиця Портова вела до пристані і електростанції Панкеєва. Струм подавався для лісопильного заводу, освітлення вулиць і в лікарню. Працювала електростанція на соломі, вугіллі або макусі (вичавках насіння соняшнику при виробництві олії). Електроенергію подавали в будівлі й для освітлення вулиць тільки з заходом сонця: в зимовий період до 24 години, влітку – до 2 години ночі. Крім лісопильного заводу, наприкінці 60-х рр. ХІХ ст. неподалік від пристані були побудовані паровий млин, ковбасний завод, меблева фабрика. Ще М.М.Овсянико-Куликовський у 1857р. купив в Англії пароплав, який використовувався як буксир для перевезення через Дніпро барж з чумацькими возами.

У Каховці було два чудові бульвари. Один з них – на Куликовській.  Найпоширенішими деревами ставали акації та клени.
Нинішня вулиця К.Маркса зберегла зовсім мало будинків дореволюційної забудови. Цікавий один з них, в глибині, за колишнім літнім кінотеатром. Можливо, в ньому народився і провів дитинство один з видатних людей нашого міста, нащадок його засновника Д.М.Овсянико-Куликовський – лінгвіст, доктор словесності, професор, академік. Ця будова вже не збереглися в повному обсязі.

49

До війни в ній розташовувався дитячий садок, під час війни туди потрапила бомба. При розширенні Будинку зв’язку частина історичної будови була знесена. У цьому будинку дуже товсті стіни, підвал з напівкруглими арками, міцна  підлога з колод. З правого боку, на місці колишньої поміщицької садиби Куликовських, знаходився чудовий зелений сквер, де із задоволенням відпочивали жителі Каховки. Тут же поруч розташовувався так званий Народний дім, де часто зупинялися з гастролями театральні групи з інших міст.

У 1894р. в містечку відкрилася публічна бібліотека – одна з перших в Дніпровському повіті. Навпроти бібліотеки був кінотеатр, так званий ілюзіон Халецького, відкритий в 1909р. Він був розрахований на 400 місць, навколо будівлі – бруківка і стояли газові ліхтарі. У тому ж році в Каховці житель Берислава Селлер відкриває ще один ілюзіон. Але двох кінотеатрів для 9 тис. жителів виявилося забагато. Почалася конкуренція. Квиток у Селлера коштував 12 копійок, але з собою можна було запросити даму безкоштовно. У Халецького квиток коштував 9 копійок. Селлер запрошував виступати перед сеансом самодіяльних артистів, Халецький – заїжджих професіоналів-гастролерів. У результаті переміг останній, і з 1911р. каховчани щочетверга стали відвідувати тільки ілюзіон Халецького.

За бібліотекою по вулиці Лісовій (нинішній Луначарського) в 1905р. відкрилася класична жіноча гімназія – перший середній навчальний заклад Каховки. На розі вулиць Куликовської і Лісової знаходилося двокласне училище Міністерства освіти, побудоване в 1884р. на кошти М.О.Панкеєва. Вниз по вул. Лісовій дорога вела до нижнього базару, пристані, а в кінці XIX ст. там був закладений зелений сквер.
Сім’я Панкеєвих залишила яскравий слід в історії Каховки. Матвій Йосипович з синами побудували три школи, лікарню, електростанцію, лісопильний завод. Каховка за часів Панкеєвих давала прибуток в 70 тис. рублів щорічно. Костянтин Панкеєв одним з перших в Дніпровському повіті став вакцинувати отари овець від сибірської виразки. Він проводив роботи з захисту рослин від шкідників, ввів в Каховці регулярні виставки коней, організував вирощування саджанців винограду для продажу.

У 1906 р. було побудовано приміщення для чоловічої гімназії, а взагалі в Каховці було 2 гімназії, 2 земські початкові школи, училище Міністерства освіти, єврейські школи – хедери, єврейське казенне училище, православна церковна школа.

У 1888 р. на кошти братів Панкеєвих, Костянтина та Миколи, був побудований лікарняний покій. На будівництво витрачено 40 тис. рублів. Тут розміщувалися стаціонар на 20 місць, «заразне відділення», аптека. У лікарні були водогін і електричне освітлення. При ній – великий двір з садом. Каховська лікарня мала велике значення не тільки для Дніпровського повіту, а й для всієї Таврійської губернії, тому під час ярмарків сюди сходилася величезна кількість людей. До 1903р. лікування в Каховській лікарні було безкоштовним.

43

Слобідка
Вулиця Нова (нині Свердлова) була кордоном між Містечком і прилеглим районом Слобідкою. Історія його виникнення така. 19.02.1861р. у Російській імперії вийшло Положення про звільнення селян від кріпацтва. Тодішній власник Каховки М.М.Овсянико-Куликовський одним з перших в Дніпровському повіті дав волю своїм селянам (210 ревізьких душ) і наділив їх землею по 6,5 десятини біля Містечка. Офіційно поселення звільнених селян мало статус села і називалося Велика Каховка. Близькість розташування до містечка вплинула на визначення села центром нової судово-адміністративної одиниці селянського громадського управління – волості. За турботу про звільнення селян і влаштування їхнього побуту Овсянико-Куликовський був нагороджений 20.04.1861 р. золотою медаллю.

Вся територія, що підлягала забудові, була поділена на десять кварталів. Проїзди між кварталами були досить широкими – до 35 метрів. Будинки слобожан кілька разів перебудовувалися. Сільські хати були великими, їх площа сягала 80 кв.м. Найбільш поширеним матеріалом при будівництві стала глина. Фундамент викладався бутовим каменем, а стіни – просушеною  цеглою з саману або сирими валиками з суміші глини і соломи. До нашого часу збереглося багато будинків дореволюційного будівництва.

Слобідська вулиця виводить нас на Церковну площу. З самого початку забудови Каховки під Церковну площу було виділено 120 десятин землі. Перша кам’яна споруда з’явилася саме тут – церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці (1791р.). На жаль, ні ця, ні наступна (1861р.) будівлі не збереглися.
Поруч з Церковною площею розташовувалася Базарна площа, а на південь від неї – Ярмаркова площа.

Каховка з самого початку свого існування стає значним торгівельним центром Дніпровського повіту, а пізніше – і всієї Таврійської губернії. Вигідне географічне положення (на перехресті старовинних торгових шляхів) ще Д.М.Куликовського привело до думки про доречність відкриття в Каховці ярмарку. Він отримує на це дозвіл Катерини II. Незабаром каховські ярмарки, осінній Покровський і весняний Нікольський, зробили Каховку відомою по всій Російській імперії. Нікольський ярмарок мав одну особливість – на ньому проходив знаменитий робочий ринок. Про це писали Ф.Брокгауз і А.Ефрон; письменник-етнограф Афанасьєв-Чужбинський  (який провів у середині XIX ст. кілька днів на Нікольському ярмарку) дав докладний опис Каховки як «пристойного містечка», що стає на період ярмарку великим гучним містом.

39

Про робочий ринок в своїх трудах згадував В.Ульянов-Ленін. Суть його пояснював В.П.Семенов-Тянь-Шанський: «В межі Новоросії робочі приходять звичайно в кінці квітня-початку травня, тобто якраз до моменту головного найму їх на сінокіс і прибирання хлібів. Розходячись по всіх напрямках, робітники прагнуть встигнути на великі весняні ярмарки. Сюди ж до цього часу з’їжджаються господарі або їхні керівники і прикажчики для укладення умов з робітниками. Головним Новоросійським ринком для найму робітників служить містечко Каховка Дніпровського повіту Таврійської губернії з його весняним ярмарком…».

24 губернії Російської імперії поставляли на Каховський ярмарок робочу силу, яку потім використовували на степових просторах таврійські поміщики: Мордвинови, Трубецькі, Фальц-Фейни, Строганови, Родзянки. Перепис всіх, хто прибув на ярмарок, вперше був проведений у 1895р. Більшість з них були полтавчани (61,75%). В окремі роки кількість тих, хто прийшов, налічувала 25-40 тис. Восени, отримавши плату за сезонну роботу, люди знову збиралися в Каховку на Покровський ярмарок, а вже потім розходилися по домівках. За сезон чоловік міг заробити 55-60 рублів, жінка – 40-45. Для порівняння: 1 кг сала коштував 40 коп., 1кг рису – 20 коп., 1 кг цукру – 37 коп., а за 20 рублів можна було купити корову. Але не завжди сезон був вдалим для працівників, і тому дехто залишався в Каховці до наступного сезону, поповнюючи число мешканців Щемилівки.

З 1893р. по частинах містечко почав скуповувати одеський купець, за походженням італієць, Альфред Тработті. Повністю Костянтин Панкеєв продав йому Каховку в 1899 р. Володів нею Тработті до 1918 р. Цей землевласник теж підтримував престиж каховських ярмарків.

Всі вулиці і площі (з центральної – Ярмаркової – на місці сучасного ринку) до скакових полів (в районі аеропорту) перетворювалися на суцільні торгівельні ряди, де можна було купити все: від сірників до сільгоспмашин. Купці і поміщики займали найвигідніші місця в центрі Містечка, де були обладнані постоялі двори і торгові лабази. Наприкінці XIX ст. на весняний ярмарок привозили товарів на 2 млн. руб. Тут все продавалося і купувалося: від кухля питної води та екзотичних фруктів до сучасних сільськогосподарських машин фірм Боліндера, Дрейфуса, Маккорміка, чиї представники незмінно працювали на ярмарках того часу. На головній вулиці, Великій Куликовській, влаштовувалися виставки сільгосптехніки.

Свою продукцію експонували заводи Двоскіних з Одеси, Айзенштока з Берислава, Гуревича з Херсона і Каховки, торгово-промислового підприємства «Лепп і Вальман» з Олександрівська. Гамір і штовханина панували на пристані. Хліб, ліс, вовна, насіння конопель та льону, сало, сіль, риба, шкіра, рогата худоба і вівці, овочі та фрукти – ось далеко не все, що становило товарообіг ярмарку. Користувалося попитом каховське пиво пивоварного заводу Бенда. Тут можна було зустріти не тільки керуючих маєтками та представників торгуючих фірм, а й студентів університетів, «бесстужівок», мандрівників з Англії та Німеччини, які їхали звідси мажарами і фаетонами на екскурсію в Асканію-Нову.

На вулиці Мелітопольській знаходилася велика кількість трактирів, які відділяли Ярмаркову площу від так званого Чорного, або стихійного, ярмарку. Тут від зорі і до зорі не змовкали пісні, танці, розваги. Народ на ярмарку збирався за тиждень до призначеного свята, ще тиждень кипіло  ярмаркове життя, потім працівники і торговці розходилися по домівках. Але Каховка і без ярмарків, особливо влітку, була повна народу: на базарі юрмилися чумаки, на пристані – сотні пильщиків.

37

Нові плани
На початку XX ст. Каховка значно розширила свої кордони. З’явився новий житловий район з народною назвою – Нові Плани. Історія виникнення цього району така: жителі Слобідки в кінці XIX ст. відчували гостру необхідність у розширенні земельних угідь у зв’язку з природним збільшенням населення. Але придатної землі для землеробства поблизу не було, тому в 1897р., за сприяння Селянського поземельного банку, Велико-Каховська сільська громада придбала у власника Каховки Альфреда Ілліча Тработті суміжну зі своїми наділами ділянку землі розміром в 1518 десятин по 165 рублів за десятину. Ця земля почала використовуватися селянами Великої Каховки відразу ж після покупки.

Але жити в одному місці, а господарювати в іншому було дуже незручно. Тому деякі господарі почали переселятися на новопридбані землі, де з початку XX ст. розгорнулася забудова. На Нових Планах частіше будували кам’яні споруди. На відміну від слобідських хат в новому районі масового поширення набули добудови у вигляді тамбурів, тобто примітивних веранд. У кожному будинку було не менше трьох вікон, які закривалися на ніч віконницями. Цей захід обережності був не зайвим – район розміщувався біля пісків і під час суховіїв дуже страждав від піщаних бур.

У зв’язку із забудовою нового району виникла необхідність в школі, яка і була побудована на початку XX ст. У той час вона перебувала на околиці Нових Планів, а в наступні роки виявилася забудованою з усіх боків (нині – це будівля колишньої вечірньої школи).
Чисельність жителів Каховки в 1918р. досягла 10 тисяч. Сільські жителі становили лише 15% від усього населення, тому Дніпровська повітова управа дозволила створити міську управу – виконавчий орган міської Думи, таким чином Каховка була віднесена до категорії міст.

Громадянська війна і нові умови життя суспільства призвели до значного скорочення населення Каховки. Єврейське населення частково переселилося у великі міста – Херсон, Миколаїв, Одесу, частково емігрувало до Палестини. Відомо, що в 1925р. в Каховці проживало 7,2 тис. мешканців. Будинки колишніх багатих каховчан й емігрантів перейшли в комунальну власність і здавалися в оренду покімнатно.

В середині століття починається більш інтенсивна забудова міста, пов’язана з будівництвом Каховської ГЕС. Виникають райони – «Нафтобаза», «Залізничне містечко», на початку 60-х рр. XX ст. забудовується східна околиця Каховки, що отримала в народі назву «Циганка». Найбільший сучасний район міста, де проживає майже 10 тисяч мешканців, називається Свєтлово.

Це – всього лише невелика частина історії Каховки, що пройшла нелегкий шлях від занесеної пісками слободи і вкопаних в землю землянок до організованої вуличної та квартальної забудови висотними будинками. Виникнувши на перетині торгівельних  шляхів, Каховка на століття вперед визначила свою долю. Унікальність її і в тому, що до революції 1917р. вона перебувала в приватному володінні. Це наклало відбиток на устрій життя каховчан, темпи зростання і спеціалізацію промисловості та сільського господарства.

Всі жителі Каховки, ким би вони не були: селянами, робітниками, торговцями або представниками інтелігенції, з повагою ставилися до своєї малої батьківщини. Дуже хочеться побажати і сучасним каховчанам пам’ятати, якою важкою працею їхніх предків у посушливому степу серед пісків виросло це місто-сад; цінувати їхній труд, берегти свою історію і примножувати його славу в сьогоденні.

1 коментар до “Крізь товщу століть…

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest