Згадаймо їхні імена…

У цьому номері ми розпочинаємо нову рубрику, у якій прагнемо нагадати каховчанам про відомих земляків та тих, кого доля пов’язала з Каховкою. Про людей, чия благодійність та творчий талант, мужність і відвага відомі далеко за межами міста. Про тих, кого нам варто згадати, і кому ми багато чим завдячуємо. 

МЕЦЕНАТИ МІСТА

Дмитро Матвійович Куликовський, нащадок запорожців, учасник російсько-турецьких воєн, 17 січня 1791 року придбав 12 тисяч десятин землі біля річки Конка.
Поміщик був діяльною людиною і освоював цей придніпровський степ з розмахом: будував млини, рив колодязі, закладав сади, займався вівчарством, запровадив торги та ярмарки. Заснував села: Нікольське, Преображенське, Катеринівку, Малу Каховку. Його нащадки немало вклали у розвиток Каховки: перша пристань (1820 р.) і перший пароплав на Берислав (1857 р.), перші промислові підприємства – лісопильний і ковбасний заводи, фабрика гнучких віденських меблів, численні млини і, звичайно, знамениті Каховські ярмарки, які зробили Каховку відомим торговим містечком півдня України. Нікольський (з 9 травня) та Покровський (з 1 жовтня) ярмарки за товарообігом посідали перше місце у Таврійській губернії.

Власники Каховки Овсянико-Куликовські (саме так звучало це прізвище з 1809 р.) не тільки сприяли економічному зростанню містечка, але не скупилися і на благодійність. Вони подарували каховчанам першу церкву «в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці» (1791 р.), першу лікарню (1807 р.), першу школу (1861 р.).

НА ТВОРЧІЙ НИВІ

Фаина-ГаенкоФаїна Григорівна Гаєнко (1900 — 1964), українська актриса, в 1954 році їй присвоєно звання народної артистки. Народилася та виросла у Каховці, де керувала театральним гуртком. Перші спектаклі за участі самої Ф.Гаєнко та її вихованців проходили у приміщенні жіночої гімназії (тепер — будівля по вул. Луначарського, 6). Пізніше керувала гуртками художньої самодіяльності на Херсонщині. З 1928 року – артистка українського драмтеатру ім. М.Заньковецької. Створила багато різноманітних сценічних образів. Серед них образ Мавки за п’єсою Лесі Українки «Лісова пісня» (1938 р., театр ім. М.Заньковецької), Стехи у виставі «Назар Стодоля» (1942 р.) Т.Шевченка, Софія у “Безталанній” І.Карпенка-Карого, Ганна в “Украденому щасті” І.Франка та багато інших.

Михайло Іванович Жук (1883 — 1964 рр.), народився у Каховці в сім’ї робітника-майстра. З дитинства відчував потяг до музики і малювання. Навчався в Київській художній школі та Краківській Академії мистецтв, яку закінчив з 2 срібними медалями. У 1904 році М.І. Жук повернувся в Україну, організував власну виставку; у 1905 році оселився в Чернігові, де викладав в жіночій гімназії, створив серію портретів діячів науки і мистецтва. Підтримував дружні зв’язки з українськими діячами культури М.Коцюбинським та П.Тичиною. М.І.Жук ілюстрував твори М.Коцюбинського, зокрема «Тіні забутих предків». У 1906 році у Львові публікуються його вірші. До речі, поезією Жука цікавилася Леся Українка. У Каховці зберігся будинок, у якому мешкав М.І.Жук наприкінці 80-х – початку 90-х років ХІХ ст.

ВОНИ ЗАХИЩАЛИ КАХОВКУ

Георгій Олександрович Сафонов (1902 — 1984 рр.), командир 256-го стрілецького полку 30-ї стрілецької дивізії 9-ї армії Південного фронту, полковник. Коли 30 серпня 1941 гітлерівці вийшли до Дніпра в районі Берислава та форсували його, розпочався бій за Каховку. Незважаючи на переважаючі сили противника, 256-й полк на чолі з командиром успішно відбивав атаки. 3 вересня 1941 ворог з танками і мотопіхотою почали новий наступ на Каховку. 256-й полк полковника Г.А.Сафонова займав оборону на східній околиці міста. Гітлерівці кілька разів переходили в атаку, але безуспішно. І тоді командир полку вирішив провести контратаку. Вона була настільки стрімкою, що фашисти змушені були відступити. Але з підходом свіжих сил противник відновив наступ. А 4 вересня німці захопили сусіднє з Каховкою село Любимівку, де розгорівся запеклий бій за кожен будинок, кожну вулицю. П’ятнадцять бійців на чолі з полковником Г.А.Сафоновим зайняли оборону на околиці села, зробили непрохідний для гітлерівців заслін. Цілу добу безуспішно противник намагався знищити невеликий загін наших захисників. У цьому бою командир полку був поранений, але продовжував керувати боєм. 27 березня 1942 генерал-майору Георгію Олександровичу Сафонову за виявлену мужність при виконанні бойових завдань було присвоєно звання Героя.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest