“Роде наш красний, роде наш прекрасний…”

Багатодітна мама Ірина Шмиріна: «Дітей треба любити!»

Ірина Шмиріна з Петропавлівки ще не подала документи на розгляд про присвоєння їй звання матері-героїні. Каже, щл ніяк не викроїть часу. А шкода. Безперечно, вона має всі права носити це славне звання. Вона була б однією з наймолодших мам-героїнь, про яких уже писала наша газета. Їхня сім’я – найбагодітніша в своєму селі. До того ж, зараз Ірина Валентинівна виховує своїх 8 дітей без допомоги чоловіка.

Не помітити яскраво-жовту, справді «сонячну» хатину по вулиці Херсонській неможливо. Така вона вже охайна, як лялечка; так і відчувається відразу, що в середині її живе тепло та любов. Доглянутістю і затишком підкупає й подвіря, чимось схоже на двір дитячого садку: пісочниця, турничок, гойдалки, дитячий велосипедик… Враження підсилюється, коли нас радо виходить зустрічати 12-річна Анюта з майже 2-річним Андрюшкою на руках. Як ми потім дазналися – саме вона справжня нянечка для братика, котрий навіть із маминих ласкавих рук з великим бажанням іде лише до Ані! Поступово привітна й красива, з важкою золотавою косою, матуся Ірина знайомить нас із іншими дітьми: без кількох днів першачком 6-річним Іваном, другокласником Володимиром, 11-річною Юлею, 10-річною Катрусею (яка, до речі, завтра разом із народженням держави відзначатиме і свій день народження. І мама стверджує: у Катерини характер насправді особливий – незалежний, ні в кого з дітей немає такого!). Девятикласник Віктор, здавалося б, не такий ще дорослий, але на ньому  – добряча частниа господарства. Хлопець самостійно вирощує кролів, дуже любить готувати мясні страви, має невеличку коптильню і навіть випікає смачні булочки… А 20-річний Владислав уже живе окремо, бо працює в іншому районі. Велике щастя для Шмиріних, що сусідній з ними будиночок – їхніх бабусі Ганни та дідуся Валентина. А кожного літа їх стає ща більше, бо до рідної домівки приїздить сестра Ірини Валентинівни зі своєю родиною. Її старша донька, студентка Анастасія радо допомагає тітоньці по господарству та навіть із ремонтом будинка.

Сама Ірина Валентинівна раніше працювала бухгалтером у колись квітучому радгоспі, а останніми роками – завідуючою Петропавлівським сільським клубом. Зараз вона знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, але роботи вистачає – в господі є качки, гуси, індики, великий город, фруктові дерева. Все разом складає основу цілорічного харчування родини. Встигає Ірина Валентинівна пообіді ще й на полі у фермерів попрацювати. А старші діти завжди й усьому допомагають матусі – доглянуть за молодшими, приготують обід, накриють стіл; кожен має своє коло обвоязків, виходячи з того, кому чим цікавіше займатися. Діти-школярі гарно навчаються, приносять додому багато грамот і подяк від учителів. Вдома учаться тим предметам, яких насьогодні, нажаль, немає у школі – всією сімєю читають Закон Божий, відвідують сільський храм.

Односельці чудово відгукуються про цю родину: зважають як на доглянутість, так і на ввічливість діточок, порядність і працелюбство старших членів сімї… Таку саму думку висловлюють і представники районної влади – начальник відділу у справах сімї, молоді та спорту райдержадміністрації Інна Сидоренко та директор районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді Олена Декадіна. У свою чергу, Шмиріни завжди щиро завдячують їм за увагу й турботу: щоліта хтось із дітей відпочиває у таборах, старші побували й у «Артеці». Велике значення має спільне порозуміння, добра порада у будь-яких проблемах… На питання до Ірини Валентинівни про її власні «секрети материнства», вона відповідає відверто і просто: «немає ніяких секретів. Дітей треба любити! І тоді, навіть відчуваючи фізичну втому, батьки психологічно насолоджуються багатодітністю. Не уявляють себе окремо від своєї малечі. Тим самим відповідають їм і діти. Звичайно, як і будь-де, дітлахи не можуть часом не посваритися. Але ці «хмарки» проходять так же швидко, як і набігають. У них немає хворобливого егоїзму, заздрості, нудьги від самотності. Ми всі дуже любимо приймати гостей: родичів, хрещених, друзів. Разом чаюємо, спілкуємось, допомагаємо один одному… Ми не відчуваємо себе чимось обділенними. Просто у сучасному світі система цінностей відхилилася від звичної віками осі. Культ речей, навязування психолгії суспільства користувачів робить сьогодні нещасними багатьох людей. У погоні за модою, комфортом, технічними досягненнями вони не помічають, як втрачають найголовніше – самодостатність і цінність власної родини, уміння віддавати свою любов іншим, радість простого людського спілкування… Ось від цього я більше всього намагаюсь уберегти своїх дітей. І якщо мені це вдасться, якщо я на схилі своїх років буду бачити, що мої діти уміють любити людей, піклуватися про свої майбутні сім’ї  – я буду найщасливішою й найбагатшою мамою на світі!».

Записала Ірина СОШНІКОВА

Фото Володимира МЕНИСЕНКА

Ирина Сошникова

родилась - г. Каховка, -.2.03.1972. Образование - высшее, Коломенский педагогический институт (Россия) - 1989-1994. Работа в "Каховській зорі" - с 2007г., редактор отдела гуманитарных вопросов.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest