Щоб горіти і запалювати

«Людина активної життєвої позиції», – так відповіли колеги Сергія Олександровича Яременка на моє запитання, якої вони про нього думки. Він небайдужий до будь-яких проблем міста, усім намагається допомогти. А ще – у нього постійно море ідей. І головне, що кожну доводить до завершення.
***
– Що я думаю про нашого директора? – У таксиста «п’ятірочки» Сергія посмішка заграла сонячним промінчиком на вустах. – І як керівник, і як спеціаліст, і просто як людина – найвищого ґатунку.

Як ви вже зрозуміли, сьогоднішня наша розповідь – про відданого своєму місту каховчанина у третьому поколінні, директора і засновника таксомотора, куди входять автомобілі «Бджілка» і «п’ятірочка», генератора ідей по перетворенню Каховки у місто–сад Сергія Яременка.

Була у Сергія мрія в дитинстві – стати космонавтом. Він навіть не уявляв тонкощів цієї професії, але розмови про польоти космічних кораблів до інших планет нашої Галактики збуджували хлопчачу уяву. Аж допоки не пішов служити до армії. І, уявіть собі, потрапив на Байконур. Правда, космічні кораблі бачив лише здалеку, з кабіни армійського автомобіля. Коли ті шалено рвалися догори, здіймаючи вогонь і пил, у грудях «тенькав» зрадливий дзвіночок. Та з часом, ближче знайомлячись з тонкощами своєї дитячої мрії, приходила переконаність, що і на землі справ вистачає – їх тут набагато більше за космічні.

Повертався до рідної Каховки з величезними планами на майбутнє. Мав гарну спеціальність – телемайстра. Правда, після закінчення училища не встиг застосувати набуті знання на практиці, а ось тепер мріяв надолужити своє. Однак життя, як виявилося, – не роман про графа Монте Крісто.

Початок 90–х років. Згадуєш – і мороз по тілу. Телевізори були у кожній родині. А то і по кілька. І телемайстрів не менше. Кілька спроб влаштуватися за спеціальністю закінчилися провалом. Більшість знайомих «рвонули» шукати щастя на базарі. Людина з «кравчучкою» стала ознакою тогодення. Переконали і Сергія, що це єдино правильний вибір.
– Чого лише не спробував, – з іронічною посмішкою згадує Сергій Олександрович. – Кілька років ледь зводив кінці з кінцями – інфляція тих часів просто знущалася з простих людей.

Однак на початок 2000-х стало навіть непогано виходити, «розкрутився» трохи. Але це було не те.

«Або знайди дорогу, або проклади її сам», – стверджували древні. Ось так і Сергій вперто шукав свій шлях, бо не мав бажання жити буденним життям, виконувати беззаперечно чиїсь накази, інколи безглузді, займатися не своєю справою, щось на зразок чужого пальто, що так і хочеться скинути зі своїх плечей. Чого тільки не перепробував робити! Та недарма істина стверджує, що все наше життя – випадковість. Якось, готуючи святкове шоу, шукав спонсорів. Багато підприємців відгукнулися. А ось таксисти відмовилися, мовляв, у нас замовлень досить і без реклами.

«Кожен свої ідеї повинен набути собі сам», – кажуть знавці. Ось Сергій Олександрович і «рвонув» у похід за своїми гулями. Маючи спеціальність водія, загорівся бажанням створити свій підрозділ таксистів. А мрія, як відомо, напинає вітрила. Ризикнув узяти дві старі іномарки. Думалося, – недорого і сердито. Та обидві машини зламалися майже одночасно. Довелося продати дешевше, ніж купив.

Знавці порадили придбати «Волги» 24-ки. Спочатку ніби добре йшло. Клієнтам подобалося. Та зі старою технікою далеко не заїдеш. Перша серйозна поломка прямо на трасі. І почалося… Запчастини дорогі, машини виявилися неекономічними зовсім.

– А чи не вдягнув я знову чуже пальто?- замислився. З’явилося бажання кинути все.

Слава Богу, що в тій гарячці не прийняв хибного рішення. Став тверезо розмірковувати, що потрібно для цього бізнесу, аби він став успішним і конкурентоспроможним.
Щонайперше – нові економічні автомобілі у достатній кількості та якісний кадровий склад.

З такими роздумами Сергій взявся за втілення своєї ідеї. Він добре знав, що немає нічого такого, чого б не можна було втілити у реальність. Треба лише мати велике бажання, зусилля, наполегливість і ясне бачення того, чого бажаєш.

Як сказав О.Бальзак: «Щоб дійти до мети, треба щонайменше, до неї іти». І він пішов. Увагу в Інтернеті привернули невеликі яскраво–жовті машини ДЕУ «Матиз». Виявилися не лише гарними, а й економічними. Саме те, що потрібно для невеликого міста. Потрібної кількості фінансів на великий бізнес не було. Однак він вперто шукав вихід. Взяв у кредит три автомобілі.

І почав крутитися. Ох, і нелегка ця робота, як писав Чуковський, – з болота витягати бегемота. Ні вдень, ні вночі не знав спокою. Забував і про їжу, і про сон. Та здаватися не збирався, бо мета була поставлена. Він вірив у себе, тому настирливо йшов вперед. Дружина Оксана добре розуміла його, а тому взяла на свої плечі всі домашні турботи, старанно піклувалася і про маленьку Каринку, і про чоловіка.

Автомобілі придбані. У моряків є таке повір’я: як корабель назвеш, так він і ходитиме по морях. Тут ті ж самі кораблі, тільки сухопутні. Кинув в Інтернет клич, мовляв, допоможіть знайти підходящу назву. Пропозицій було багато. Найбільше сподобалася одна – «Бджілка» (російською «Пчелка»). За неї проголосувала більшість. І яскраво–жовта мініатюрна «бджілка» вирушила вулицями Каховки, приносячи пасажирам задоволення, комфорт і гарний настрій.

За рік напруженої праці таксопарк зріс до 10 автомобілів. Нині у ньому 20 авто, 10 з яких обслуговують і новокаховчан. І сьогодні, з висоти минулих майже 10 років, Сергій Олександрович оцінює їх як вдалий час для успішного втілення задуманого. Вдалий, але досить нелегкий. Однак не жалкує за витраченими зусиллями і що за здоров’ям не було коли слідкувати. Але ж мету втілив у дійсність, точку неповернення подолав успішно!

– А тепер можу дозволити собі взятися і за інші справи, – в голосі Сергія Олександровича впевнені нотки. – Не можу дивитися, як Каховка поволі обростає сміттям, як знищуються зелені насадження.

Тому збирає навколо себе таких же небайдужих, вишукує кошти і знову «рветься в бій». В ньому постійно пульсує джерело живильного оптимізму, яким заряджає інших. Час від часу організовує суботники на Свєтлово, закликаючи мешканців приєднуватись. Так було весною, коли зійшов сніг і темні купи бруду і сміття заполонили містечко. Відгукнулися свєтловчани, в основному, пенсіонери. Попрацювали з бажанням, вісім “КамАЗів” сміття вивезли. У організаторів був намір продовжити, та виконавці втомилися, а молодь не прийшла. Не всім подобається копирсатися у бруді.

Та Сергій Олександрович не зупи-няється. Витратив власні кошти, замовивши урни для сміття, і зі своєю командою ентузіастів встановив їх вздовж пішохідного тротуару по вулиці К.Лібкнехта та на набережній. Раділи, що тепер не будуть люди кидати під ноги всякий непотріб і стане в місті чистіше. Та, мабуть, комусь з каховчан ця ідея не сподобалась, бо вже через кілька днів дві урни вкрали, а інші розмалювали… Ось як підуть у Європу – тоді буде чисто і порядок!!!

І головне, за яку б справу не взявся Сергій Олександович, все у нього виходить легко, радісно і гарно. Відчувається якась хлопчача легкість в його житті, володіє неймовірною притягальною силою. Люди тягнуться до нього і теж стають небайдужими. Ось так поспостерігаєш за ним і мимоволі приходить переконаність, що його життя, – як течія Гольфстріму, де температура не знає мінусів.

«А зараз у мене мрія – бачити Каховку затишною, – очі горять, випромінюючи яскравий блиск, на вустах ледь помітна усмішка, – чистим, комфортним. Самі повинні замислитися: в якому місті будемо жити ми, наші діти, онуки. За нас ніхто не зробить, своїми силами можемо перетворити нашу рідну Каховку у квітучий сад».

Він, зокрема, мріє про тотальне озеленення міста. Для цього, як стверджує, зеленгосп необхідно виділити в окрему структуру, розрахувати як і що зробити, куди спрямувати основні зусилля, скільки людей необхідно. У нас багато незадіяних територій. Провести туди воду і доручити знавцям вирощування саджанців. Навіщо витрачатися на їхню закупівлю? З такою постановкою справи, переконаний Сергій Олександрович, за 10 років ми перетворимо Каховку у місто–сад. Цього треба лише дуже захотіти!!!

Так, так. Генератор ідей продовжує працювати. Дивишся на нього, і мимоволі виникає запитання: звідки він живиться цією бурхливою енергією, як народжуються в його голові такі розумні ідеї, скільки ще добрих справ для Каховки він замислив? Побільше б нам таких земляків! Згадалися слова турецького поета Назома Хікмета: «Якщо я горіти не буду, якщо ти горіти не будеш, хто ж тоді розсіє тьму?».

З усього видно, що покликання Сергія Олександровича Яременка саме у цьому і полягає – горіти самому і запалювати своїм вогнем інших, вести за собою небайдужих до наміченої мети й обов’язково перетворювати її у дійсність!

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest