Особистості, які творили Каховку

письмоДокументи з історії нашого міста, які ми друкуємо, засвідчують, що його засновником був поміщик Д.М.Куликовський. Ті, хто цікавиться історією Каховки, знають, що це відоме прізвище на Півдні Російської імперії невдовзі стало подвійним. Романтична історія кохання Дмитра Матвійовича до дружини чиновника соляної експедиції Овсянико – Єлизавети Іванівни – закінчилася тим, що він «откупіл» її у чоловіка. Але церква не дала згоди на цей шлюб, і син Д.Куликовського, як незаконно народжений, довгий час носив прізвище своєї матері. Так могло б залишитися й надалі, якби одного разу до Каховки не завітав генерал-губернатор Новоросійського краю Д.-Е. де Рішельє. Саме він просив у імператора Олександра ІІ дозволу на об’єднання прізвищ, враховуючи заслуги Д.М.Куликовського у розвитку краю. Цей цікавий документ, який зберігається у Російській національній бібліотеці у Санкт-Петербурзі (фонд 609, справа 431) ми сьогодні пропонуємо читачам.

«Помещик Таврической губернии отставной полковник Дмитрий Куликовский многими заслугами на пользу ближнего и на пользу Отечества обратил на себя внимание…
Жительствуя на берегу Днепра, при самом въезде с сей стороны в Крым, дом его отверст был богатому и бедному… Чтобы помочь человечеству, облегчить страждущих болезнями, не своих только людей, но из соседних казенных селений и проходящих в Крым и из Крыму воинских команд, Куликовский из единаго сострадания к ближнему учредил в Каховке больницу. Сюда выписал из Гамбурга и содержал на счет свой доктора, жертвуя всем на облегчение больных в их болезнях. В течение одного года было в больнице четыреста пять человек… Всемилостивейший Государь! Я лично посещал благодетельное сие заведение и нашел в самом лучшем виде. Больные призрены и услужены сколько можно лучше во всех отношениях.
Для пользы соляного промысла, стесненного было со стороны пастбища, Куликовский пожертвовал тремя тысячами десятин земли, лишая себя принадлежащего с них дохода…

Во время ополчения милиции, Куликовский сам вызвался лично служить; первый выставил и лучшим образом вооружил людей на службу.
Завещая благоприобретённое имение своё ещё в 1803 году воспитанному им коллежскому регистратору Николаю Овсяникову, сыну покойной жены его, он имянно постановил: если сей облагодетельствованный им молодой человек будет безпотомен, обратить то имение на воспитание и содержание неимущих дворян.

Таким образом, вся жизнь Куликовского была, так сказать, цепь благодеяний и благонамеренности. Он умер в сентябре месяце нынешнего года. За жизни своей ничего он не желал и не искал столько, как чтобы облагодетельствованный им Овсяников, в память пребывания его в Таврическом крае, присоединил к своей – фамилию Куликовских. Того ищут родные братья покойного – полковник Михаил и коллежский советник Николай Куликовские. …Получивший имение Овсяников, …следуя благотворным намерениям… берёт на себя продолжение содержания больницы, и ещё учреждает богодельню для содержания двадцати пяти душ нищих и глубокою старостью обременённых.

Всемилостивейший государь! Был личный свидетель всех подвигов Куликовского на пользу ближнего, и желания его чтоб Николай Овсяников присовокупил к своей – фамилию Куликовских, желания родными его братьями одобренного, зная колико почтена память покойного во всей Тавриде, дерзаю всеподданнейше просить о всемилостивейшем позволении Овсяникову присоединить фамилию Куликовских. …Отзыв братьев Куликовских и прошение Овсяникова осмеливаюсь повергнуть в высочайшее воззрение Вашего Императорского Величества.
…подписал всеподданнейший Дюк Эммануэль де Ришелье генерал-лейтенант
ноября 30 дня 1808г.»

…На жаль, ми так і не знаємо, де знаходилася та перша лікарня. Але то був дійсно громадянський вчинок, бо, як відомо, громадські лікарні з’явилися у Російській імперії тільки після реформ 1861-1864 рр. Недарма цей вчинок Д.Куликовського був відзначений орденом Св. Анни ІІ ступеня.
Щоб віддати для соляного промислу 3 тис. десятин землі, треба бути дійсним благодійником. Хто з сьогоднішніх підприємців і землевласників офірує три тисячі гектарів на користь громади?

Колишній військовий, він першим з місцевих поміщиків відгукнувся на початок війни з Туреччиною у 1806 р., спорядивши своє ополчення. Мало того, у віці п’ятдесяти шести років очолив його!

Його син Микола не тільки зберіг лікарню, але й відкрив богодільню.
Нащадки Дмитра Матвійовича збудують у Каховці першу пристань у 1820 р. і відкриють пароплавне сполучення між Каховкою і Бериславом у 1857 р., збудують меблеву фабрику і першу школу у 1861 р., зведуть першу кам’яну церкву – одну з найкрасивіших у Дніпровському повіті, створять при ній чудовий хор хлопчиків, який своїм професіоналізмом здивує усю губернію. На жаль, у сучасній Каховці не збереглося жодної будівлі, пов’язаної з Куликовськими.

Взагалі, будинки XIX – початку XX ст. у Каховці можна перерахувати по пальцях. По місту шириться чутка, що невдовзі ми втратимо ще один з них – будинок відомого земського лікаря Когана, героя Першої світової війни, в якому містився у 1920 р. штаб Блюхера. Якщо цей будинок буде знятий з реєстру пам’ятників історії, можливо, є сенс його зберегти як пам’ятку містобудування кінця XIX століття, відкривши там художню галерею, якої бракує місту? У нас стільки унікальних майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, художників! Це був би чудовий подарунок каховчанам від влади.

Користуючись нагодою, звертаюся до місцевих громадських активістів з проханням подумати над цією ідеєю, аби, з одного боку, зберегти одну з небагатьох дореволюційних пам’яток Каховки, а з іншого – сприяти більшому культурному розвитку нашого міста та урізноманітненню дозвілля його мешканців і гостей.

…Повертаючись до Куликовських і документа, який ми вам запропонували, зазначимо: на жаль, спостерігаючи за ходом подій і порівнюючи, доводиться поки що приходити до сумного висновку:  у найближчому майбутньому на обрії нашої Каховки навіть не даленіють благодійники й меценати рівня Куликовських…

Світлана СИДЬОЛКІНА, завідувач Каховського історичного музею.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest