З бойового завдання не повернувся…

imageНещодавно виповнилося півроку, як жорстока війна забрала нашого прекрасного земляка, дорогу для багатьох каховчан людину Ігоря Максименка. Погортаємо ж сторінки його короткого, але такого яскравого і світлого життя.

21 листопада 2015 року, під час виконання бойового завдання, від вибуху міни, встановленої бойовиками на лінії розмежування поблизу міста Сєвєродонецьк, загинули українські військовослужбовці. Серед загиблих був і наш земляк, який чесно виконував свій військовий обов’язок, – 52-річний Ігор Максименко.

Ігор Павлович – колишній викладач туристичних гуртків Каховського міського центру дитячої творчості, людина відповідальна й щира – його завжди любили діти та поважали колеги, він був душею компанії, еталоном батька родини, справжнім чоловіком. Більше чверті віку віддав він педагогічній діяльності. Не став ховатися за чужі спини й у страшну для України годину…

Народився Ігор Павлович Максименко 2 лютого 1963 року в Молдові. У 1980 році закінчив загальноосвітню школу №6
м. Бельци. Ігор гарно навчався, уже в дитячі роки був душею учнівського колективу та ініціатором добрих справ, завзятим спортсменом, що в майбутньому зіграло велику роль у його професійному житті. Після школи одержав освіту у технічному училищі, а у 1981 році вступає до державного педагогічного інституту ім. Алєку Руссо на спеціальність “викладач російської мови та літератури”. Протягом навчання мав дуже активну суспільну позицію, був капітаном команди КВК інституту, їздив до таборів праці та відпочинку. Після закінчення інституту у 1985 р. Ігоря призвали до лав Радянської армії для проходження строкової служби. Служив він у Німеччині зв’язківцем.

Після демобілізації у 1987р. разом з родиною переїздить до України, у м. Каховка – це була заповітна мрія батька Ігоря. Тут  парубок стає до роботи викладачем російської мови у Каховській ЗОШ №6. Але молодому чоловіку не хотілося засиджуватися у стінах шкільних кабінетів, тому він приймає рішення очолити гурток пішохідного туризму при місцевому Центрі дитячої творчості. З 1989-го до 2013 року Ігор Павлович керує гуртком, його вихованці постійно беруть участь і перемагають у багатьох змаганнях міського, обласного та навіть республіканського рівнів. Паралельно, як і в студентські роки, Ігор – активіст руху «КВНщиків» (тільки тепер уже команди каховських педагогів).

У 2013 р. Ігор Павлович виходить на пенсію за вислугою років. А вже у березні 2015 р. він був призваний за мобілізацією до Каховського військового комісаріату, де  проходив службу на посаді старшого офіцера. У травні пройшов курси з підвищення кваліфікації та у липні, відповідно до наказу командувача Сухопутних військ, у складі 46-го батальйону спецпризначення І.Максименка направлено виконувати військовий обов’язок в зону проведення антитерористичної операції. У серпні 2015 року йому було присвоєно звання капітана Української армії. Встиг за ці місяці навіть отримати невеличку відпустку, під час якої усі ці кілька днів самотужки займався ремонтом у кімнаті молодшого сина, адже був майстром на всі руки й у «будівельній» галузі та спішив виконати ще за мирних часів дану синові Іванку – талановитому юному танцюристу, такому ж завзятому й активному, як і батько, – обіцянку обновити його кімнату. Як ніби відчував, що більше не матиме для цього часу… Так і сталося – загинув уже в кінці тієї ж самої осені…

Страшна звістка паралізувала каховчан, адже добре знали Ігоря Максименка не тільки всі міські освітяни, культпрацівники, спортсмени, а й сила-силенна його колишніх вихованців і їхніх батьків, та й вихованців інших гуртків ЦДТ, бо ж довгий час Ігор Павлович був незмінним добрим Дідусем Морозом на новорічних дитячих святах, учасником багатьох інших освітянських заходів для каховської малечі – й його тепла, винахідливості, дотепності, чудового гумору, підтримки й уваги вистачало на всіх…

Збирали кошти на допомогу родині перевезти в Каховку та поховати героя теж усією громадою. Людський потік до районного Будинку культури ім. Фрунзе у центрі міста, де проводилася громадська панахида й доступ до тіла для прощання й останнього віддання шани, скорботи та вдячності, не припинявся кілька годин. Разом з каховчанами проводжали Ігоря в останню путь і товариші по службі, з якими він провів останні місяці свого життя. Побратимам капітан Максименко запам’ятався як чесний, принциповий, рішучий, пунктуальний, розуміючий, вірний товариш та людина діла і слова, патріот, гарний психолог людських душ. Для своїх батьків він був прекрасним сином, а в сім’ї – люблячим батьком і чоловіком.
У пам’яті всіх, хто знав Ігоря Максименка, він назавжди залишиться веселим, життєлюбним оптимістом з неперевершеним почуттям гумору та незвичайною позитивною енергетикою, яку щиро дарував своїм вихованцям і всім оточуючим.

У лютому 2016 року, за ініціативи його колишніх вихованців і колег, вдячні каховчани відкрили меморіальну дошку Ігоря Максименка на будівлі міського Центру дитячої творчості, де він пропрацював дуже багато років. А квітнева сесія Каховської міської ради присвоїла герою звання почесного громадянина м.Каховка.

Війна жахлива. Війна забирає найкращих. Тому наш обов’язок пам’ятати завжди про це і, на прикладі героїзму самовідданих патріотів України, саме таких як каховчанин Ігор Максименко, виховувати майбутнє покоління – наших дітей.

Дякуємо за відгук! Ми цінуємо вашу думку!

Pin It on Pinterest