Світовий талант родом з Каховки

Ім’я всесвітньовідомого композитора Олександра Спендіарова протягом майже століття є прекрасним символом доброї дружби каховчан та єреванців, України та Вірменії. Каховський історичний музей вже багато років підтримує дружні стосунки та переписку з «Домом-музеєм О.Спендіарова» в Єревані. До 140-річчя від дня народження композитора в нашому музеї відбувся музично-просвітницький захід «Чарівник музики»: звучали прекрасна поезія, вірменські пісні і, звісно, відомі музичні твори О.Спендіарова у виконанні вихованців та викладачів Каховської школи мистецтв.

У 2018 р. ми мали честь приймати у себе делегацію вірменських журналістів, які готували фільм про О.Спендіарова. Вони познайомились з його родинними світлинами та документами, що зберігаються в нашому музеї, записали інтерв’ю зі співробітниками музею, пройшлися вулицею Спендіарова, побували на місці, де колись стояв будинок, в якому проминули дитячі роки талановитого та знаного на весь світ музиканта, і були приємно вражені тим, як ми, каховчани, щиро зберігаємо пам’ять про нашого видатного земляка. Фільм з успіхом пройшов на І-му національному каналі Вірменського телебачення.

Олександр Спендіаров народився 20 жовтня (1 листопада за новим стилем) 1871 р. в будинку на розі каховських вулиць Великої Куликовської та Кривої (сучасна вулиця О.Гончара). Його батько Афанасій – син вірменина Авксентія Спендіаряна, який переїхав до Каховки з Армянську ще у 1855р., був заможним землевласником і лісопромисловцем. Мати Наталя Карпівна (Тушик Карапетовна Селінова) – донька кримського винороба з Карасубазара (нині – Білогірськ), була неймовірно музичною людиною, добре володіла фортепіано, легко підбирала кримськотатарські мелодії та передала своє захоплення у спадок дітям. Здавалося, що любов до матері та любов до музики були для маленького Сашка нероздільними. Лише тільки почавши ходити, малюк йшов на голос матері, а дібравшись до гостинної, де та полюбляла сидіти за фортепіано, щільно притулявся до її колін, здивовано поглядаючи зі свого маленького росточка на чорно-білі клавіші.

Вже у чотирирічному віці він склав свою першу мелодію, а згодом почав підбирати на фортепіано все, що тільки чув: від кримських пісень до маршів та бальних танців. Його мати пригадувала, як одного разу були здивовані каховчани, побачивши маленького Сашу Спендіарова, який відбивав на своєму барабані ритм для полка, крокуючого позаду нього по головній вулиці.

Загалом, ще з раннього дитинства Олександр виявляв дивовижні здібності до мистецтв. Він непогано малював, писав вірші. Одним з його захоплень було виготовлення з паперу та глини фігурок різних тваринок, птахів і, навіть, людей. Одного разу ці вироби побачив художник І.Айвазовський, який перебував у Спендіарових з дружнім візитом. Він був доволі здивований цьому вмінню маленького хлопчика та зацікавився його роботами, а декілька з них навіть взяв на демонстрацію в петербурзьку Академію мистецтв, примовляючи при цьому: «Це – майбутній скульптор!».

Однак, все ж таки, найулюбленішим заняттям залишилась музика. З дев’яти років О.Спендіаров брав уроки гри на фортепіано, з чотирнадцяти – навчався грі на скрипці. Скромний та сором’язливий і, водночас, талановитий та обдарований хлопчина швидко навчився грати по нотам і складати маленькі вальси й музичні імпровізації.

Пам’ятник О. Спендіарову в Єревані перед будівлею театру опери та балету ім. О. Спендіарова.

У 1877 р. Сашко разом з родиною переїхав до Сімферополя, де вступив до гімназії. Спочатку однокласники не дуже добре зустріли новенького. Стусани та підніжки переслідували його щодня, аж поки, одного разу він, намагаючись не попасти «ворогам» під руку, забрів до актової зали, де стояв рояль. Маленький тендітний гімназист обережно доторкнувся до клавіш… В ту ж мить до зали ввірвались старшокласники, які спочатку трохи здивувались, а вже через декілька хвилин невгамовно вигукували: «Мазурку!», «Вальс!», «Марш «Дефіле»!».

Н езважаючи на потяг до навчання та значні успіхи, протягом всього навчального року Олександр мріяв про канікули, які він разом зі старшим братом Леонідом з радістю проведе в рідній Каховці. І ось, нарешті, наступає такий бажаний день, коли хлопчики з батьком приїздять до Каховки. Попереду в’ється змійкою Дніпро, по водній гладі якого розбігаються золотисто-червоні плямки – прощальні привіти вечірнього сонця, що вже ховається за горизонтом. Брати поспішають в купальню, пірнають в річку та досхочу плавають в прохолодній товщі води.

Для братів Спендіарових Каховка завжди асоціювалась з Дніпром. Щоранку вони поспішали в купальню. Після занять та читання – в купальню. А ввечері, коли сонце світило низько, а повітря наповнював аромат помідорного листя – поспішали до човна, що нагадував величезний стручок ароматної каховської акації, та плили вперед, по течії, хлюпаючи зрідка веслами по неквапливим дніпровим хвилькам.

Ось і каховська пристань. Там батько про щось сперечається з робітниками, а потім, закатавши рукави, хапає разом з ними величезну колоду. Далі – рибацькі хатинки, баштани. Чується народний спів, який наповнює груди дивним спокоєм та відчуттям радості…

А каховські ярмарки! Олександр Спендіаров їх просто обожнював! Поки любитель різноманітних розваг Льоня проводив свій час в балаганах з дерев’яними ляльками, Сашко проходив повз них, повз загони пригнаної на продаж худоби, повз кольорові палатки з мальованими пряниками та саморобними іграшками, повз величезні вози з вовною та сіном. Він йшов туди, звідкіля лунав спів сліпих лірників. І, зупинившись там, де нічого не продають і не купують, з захопленням слухав незрячих співців та музик.

У липні 1890 р. в нагороду за успішне закінчення гімназії Афанасій Авксентійович взяв Олександра з собою в поїздку за кордон. Молодого музиканта полонило віденське повітря, насичене музикою Штрауса, вулиці Відня, майже кожна з яких була пов’язана з життям геніальних композиторів. А у віденському оперному театрі він вперше в житті почув великий оркестр, який зразково виконував оперу «Кармен». Юнак був вражений колоритним звучанням арій та зачарований пряними екзотичними мелодіями оркестру. Приголомшений, він мріяв, що колись зможе почути свої твори в такому ж неперевершеному виконанні.

Й ого мрії та бажання у нерозривному єднанні з високими результатами навчання музиці були настільки солідними, що по вступу у вересні 1891р. на юридичний факультет Московського університету, О.Спендіаров відразу ж був зарахований до студентського оркестру, де сидів за першим пультом перших скрипок.

Складені марші, салонні романси та танці Олександр записував, не маючи жодного розуміння про теорію композиції. Батьки не надавали серйозного значення «писанням» сина. На рішення юнака навчатись музиці наштовхнув директор студентського оркестру М. Кленовський. Саме під його керівництвом він вивчав теорію композиції.

І як би не намагався О.Спендіаров визубрити юридичні науки, щоб швидше відійти від них та цілком віддатись музиці, йому не судилося стати юристом. Проваливши іспити, колишній студент вирішив не відкладати реалізацію своєї заповітної мрії. Його чекала дорога до Петербургу та зустріч з самим М.Римським-Корсаковим.

До речі, ця перша зустріч з відомим композитором та музичним критиком була доволі прохолодною. Залишаючи свої роботи для перегляду, Олександр навіть не сподівався отримати його визнання. Та й повертався він неохоче, а отримавши конверт від покоївки взагалі подумав про відмову. Набравшись хоробрості, розірвав конверт, в якому була візитка М.Римського-Корсакова з написом на звороті: «Займатися слід неодмінно». І це була перша перемога починаючого музиканта.

Н авчання у М.Римського-Корсакова відіграло вирішальну роль у визначенні композиторської долі О.Спендіарова. Молодий музикант не тільки пройшов у свого великого вчителя блискучу школу професіональної майстерності, але й перейняв від нього ідейно-естетичні принципи.

У цей час було написано декілька романсів для співу та невеликих п’єс для струнного квартету, скрипки, віолончелі, фортепіано. А от першим значним творінням композитора стала «Концертна увертюра» для оркестру, що дебютувала у Павловську в червні 1901 р. та зустріла співчутливий прийом публіки. Олександр важко переживав негативні відгуки недоброзичливців та заздрісників, але, як і його вчитель, був твердим, міцнів від відчуття переваги над ними. Він писав музику незважаючи на всі перешкоди. І наступний його оркестровий твір – «Кримські ескізи», виконаний в Ялті та в Петербурзі у 1903р., вже мав значний успіх.

У житті Олександра Спендіарова розпочався період активної творчої, диригентської, музично-громадської діяльності. І весь цей час поруч з ним була його улюблена дружина – Варвара Леонідівна.

Їх перша зустріч відбулась в далекому 1895 р. Тоді Варенька Мазирова гостювала у свого дідуся, І.Айвазовського, у Феодосії. Олександр частенько бував у Айвазовських: художник називав його «молодим Моцартом», завжди розповідав кумедні історії про свої мандри та зустрічі з великими людьми, які так любив слухати Сашко, сам з задоволенням слухав нові п’єси юного музиканта та разом з ним музицирував татарські мелодії.

Спендіаров закохався з першого погляду в його внучату племінницю, яка щойно приїхала з Петербургу. Та по поверненню додому, захоплено розповідаючи матері про прекрасну дівчину, несподівано та рішуче заявив: «Кращої нареченої для Льоні не знайдеш». І справді, Леонід і Варвара були дуже щасливі у шлюбі, який, на жаль, був нетривалим. Леонід раптово помер, а Олександр не міг залишити його дружину та маленького сина Лесю напризволяще. Родина любого старшого брата та найближчого товариша була для нього його родиною. Своє кохання до Варвари Леонідівни композитор висловив в декількох романсах, написаних на одному диханні та в «Колисковій для фортепіано», яку він присвятив своєму дорогому племіннику.

З часом їх серця поєднались. Велика родина Спендіарових переїхала до Ялти, де оселилась в старенькому будинку з колонами та з драконами на даху. Згодом у щасливому шлюбі народилось четверо доньок та двоє синів: Марина, Олена, Тетяна, Марія, Афанасій та Леонід.

З а роки життя композитора у Криму зав’язались багатогранні та інтенсивні стосунки між ним та знаними представниками світової культури: з композиторами А.Лядовим, С.Рахманіновим, О.Глазуновим, А.Аренським, Ц.Кюі, Б.Асаф’євим, О.Гречаниновим, музичним критиком В.Стасовим, оперним співаком Ф.Шаляпіним, художником І.Репіним, письменниками А.Чеховим, Л.Толстим, М.Горьким.

До речі, саме на текст М.Горького Спендіаров написав вокально-симфонічну баладу для баса з оркестром «Рибак і Фея» (1902р.) – героїчно-романтичний твір, що прославляє мужність та хоробрість. Неодноразово джерелом натхнення композитору служила класична російська література. У 1905р. він створив симфонічну картину «Три пальми» за однойменною поемою М.Лермонтова.

Серед відомих творів О.Спендіарова – його власна версія музики на вірші Т.Шевченка «Заповіт» та знаменита «Українська сюїта», прекрасні обробки близько 17 українських народних пісень «Дощик, дощик», «Коли б мені, Господи», «Як поїхав мій миленький», «Добрий вечір, дівчино», «Ой не світи, місяченьку» тощо. У цих творах мовою звуків передано живописні картини української природи, сцени з буденного народного життя, що відмічені національною своєрідністю та колоритом. В цьому на його творчість вплинув видатний український композитор М.Лисенко та інші талановиті майстри української музики. Та, звісно, найбільш глибоко та повно, творчість Спендіарова розкривається у його творах, присвячених вірменській тематиці. У 1924 р. він отримав запрошення до Вірменії. Героїчне минуле малої Батьківщини, власні глибокі роздуми про її долю – такий основний зміст його творчості цього часу. Схід представ тут без екзотичного прикрашення, у всій своїй реалістичності та життєвій конкретизації. Перлиною національного символізму стали «Єреванські етюди», написані зі справжнім поетичним натхненням та блискучою майстерністю.

Працюючи в консерваторії, О.Спендіаров виступав у місцевій пресі, організовував музичне видавництво, разом з першим симфонічним оркестром Вірменії давав концерти в Єревані, Москві, Ростові-на-Дону, Ленінграді, Тбілісі, Баку та не на хвилину не зупинявся в роботі.

У 1926 р., в ознаменування 25-ї річниці творчої діяльності, О.Спендіарову було присвоєно звання народного артиста Вірменської РСР, професора Єреванської консерваторії. А у Єреванській та Тбіліській консерваторіях була запроваджена стипендія імені Спендіарова.

Апогеєм його творчих шукань було народження опери «Алмаст», яка роповідає про героїчну боротьбу вірменського народу за свою свободу. Скільки власних сил, скільки вражень та особистих почуттів, від пережитого горя та страждань до знайденого щастя та радісних моментів власного життя, було вкладено композитором у це музичне творіння. Нажаль, О.Спендіарову так і не судилося бути присутнім на його постановці. Завзята робота без відпочинку, щоденні клопоти, постійний нервовий підйом та безсоння значно вдарили по його здоров’ю: він поступово втрачав слух та ще й підхопив запалення легень. Під час одного з останніх концертів у нього стався приступ, але він, набравшись сил, закінчив музичне виконання.

Х вороба розвивалась стрімко, беручи гору над несамовитим бажанням жити. Помираючи в муках, О.Спендіаров до останнього подиху не втрачав надію, обіцяючи після одужання обов’язково запросити лікарів на свій концерт. 7 травня 1928 р. талановитий музикант, композитор, диригент, громадський діяч, засновник вірменського симфонізму, світовий талант, родом з маленького містечка Каховка, пішов з життя.

Через два роки по його смерті на сцені філіалу Великого театру у Москві опера «Алмаст» побачила світ. Згодом вона йшла на сценах Тбілісі, Ташкента, Одеси. Їїприголомшливий успіх вкотре довів, що музика О.Спендіарова нев’януча, як і пам’ять про нашого уславленого земляка.

25 листопада 2019 р. 40-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі прийняла рішення включити 150-річчя від дня народження О.Спендіарова до календаря відомих людей і важливих подій ЮНЕСКО 2020-2021 рр. З нагоди цього ювілею очікується проведення міжнародних конференцій, концертів, культурно-мистецьких заходів, присвячених творчості нашого земляка – видатного композитора зі світовим ім’ям.

М инулого року до плану «Укрпошти» щодо випуску художніх конвертів на 2021 р. було занесене спецпогашення, присвячене цій видатній особистості, яке вже скоро з’явиться у каховських поштових відділеннях.

Хотілося б, щоб і у Каховці не забували про О.Спендіарова. Можливо, в рамках святкових заходів варто повернути його ім’я, присвоєне місцевій музичній школі у 1965 р., Каховській школі мистецтв? А ще, мріємо про пам’ятний знак знаменитому музиканту, який не тільки стане окрасою нашого міста, а й щодня нагадуватиме каховчанам, що нам є ким пишатися.

Валентина Чечина, старший науковий співробітник Каховської філії ХОКМ.

Дякуємо за відгук!