Вівчарство: Маркеєвський прорив

DSC_0023В номері “Каховської зорі” за 17 січня поточного року в інтерв’ю з директором ДП ДГ “Каховське” Е.В.Репілевським повідомлялося про те, що згадане державне підприємство взяло курс на інтенсивний розвиток багатогалузевого тваринництва. Для цього дослідне господарство поглибило взаємостосунки з науковцями інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова “Асканія-Нова” і почало успішно розводити в селі Маркеєво Чаплинського району на двох племінних заводах асканійську м’ясо-вовнову породу овець з кросбредною вовною та асканійську каракульську породу овець.
Едуард Вікторович люб’язно запропонував кореспондентам нашої газети відвідати інститут “Асканія-Нова” та племзаводи в с.Маркеєво, і ми охоче погодилися на таке відрядження.

Звичайно, інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф.Іванова, як й всесвітньо відомий біосферний заповідник “Асканія-Нова” з десятками тисяч гектарів первісного степу, особливих представлень не потребують. Треба тільки зауважити: з 1998р. інститут тваринництва отримав статус Національного наукового селекційно-генетичного центру вівчарства. Зрозуміло, саме цей науково-методично-консультаційний центр і взяв під свою опіку вівчарську галузь ДП ДГ “Каховське”.
DSC_0009Доктор сільськогосподарських наук, головний науковий співробітник інституту “Аканія-Нова” П.І.Польська є ученицею славетних академіків-тваринознавців М.Ф.Іванова та Л.К.Гребеня і, по суті, прямим спадкоємцем їх селекційної школи вівчарства. Параска Іванівна розповідає:
– В Україні нараховується чимало науково-дослідних інститутів, і лише інститут “Асканія-Нова” працює і знаходиться буквально поруч з об’єктом дослідження – з вівцею, фермою, пасовиськом. Очевидно, саме цим й пояснюються досить вагомі наукові надбання наших вчених. Зараз дехто вважає, що аграрній науці селекція не потрібна, мовляв, селекція – це не наука, а більше суто виробничі, технологічні питання… Вкрай помилкова думка! В основі технологічних питань повинно бути головне – засіб виробництва, тобто стосовно до тваринництва – це вівця, свиня, корова і т.д. Коли цей засіб не є супер, то тоді незрозуміло, що саме розвиватиме наука? Академік Михайло Федорович Іванов об’їздив увесь світ і сказав нам, що не слід займатися виведенням вівці, яка дає тільки один вид продукції (до слова, завдяки своєму генотипу одна вівця може дати за рік вовну довжиною 40 см., а інша – тільки 6 см)…
Вівця – то така свята тварина, що може одночасно людині дати і вовну, і м’ясо,і молоко… Геронтологи, до речі, вважають, що людина подовжує свій вік на 15-18 років, коли споживає баранину, п’є овече молоко і одягається у вовняні речі. Ось чому вже у 1959 році наш інститут почав створювати нову породу овець – асканійську м’ясо-вовнову різних генотипів. Ці вівці дають людині все, що треба. Попит на них постійно зростає. Нині овець цієї породи вже розводять у 12 областях України.
А взагалі вівцям, виведеним в інституті “Асканія-Нова”, нема аналогів у світовій практиці, бо були такі періоди, коли асканійські отари забезпечувалися кормами лише на 20-30%, а якимось дивом вижили.
До розмови приєднується заступник директора інституту “Асканія-Нова” з наукової роботи, завідувачка лабораторії селекції овець кандидат сільськогосподарських наук Неоніла Анатоліївна Кудрик:
– Ви знаєте, хто в Росії був засновником вівчарства? Петро Великий… Завозив овець з Європи, писав доморощеним чабанам інструкції, як овець годувати, напувати, стригти… Керівництво ДП ДГ “Каховське” спочатку теж планувало завезти на племзаводи с.Маркеєво овець закордонних м’ясних порід, бо не знало про наші селекційні набутки. Я відказала: “Ніякого імпорту!” Ми завезли в Маркеєво асканійські чорноголові кросбреди – це і м’ясо, і чудова овчина, з якої виходить найкраще хромове взуття… Едуард Вікторович Репілевський – серйозний, вдумливий організатор виробництва, він дуже швидко визначив перспективу всілякого розвитку племзаводів для вирощування асканійських м’ясо-вовнової та каракульської порід овець. Ці тварини досить продуктивні: на 100 вівцематок дають по 150-170 ягнят.
– В Україні в 1990 році, – продовжує Неоніла Анатоліївна, – нараховувалося 8 млн. овець, а зараз трохи більше мільйона голів. Тобто вівчарство після розвалу СРСР перестало бути крупнотоварним. Не стало й державних дотацій на розвиток цієї важливої галузі. І якщо раніше вівчарство було в основному зорієнтоване на виробництво вовни, то нині очевидно, що перевагу слід надавати виробництву м’яса та молока (до слова, кілограм баранини коштує в середньому 18 гривень).
Важливо підкреслити: в поточному році на племзаводах в с.Маркеєво ДП ДГ “Каховське” планує розпочати доїння овець, аби виготовляти бринзу та інші види овечих сирів. Необхідні доїльні установки промислового типу для цього є. Непогано виглядає й економічний стимул справи: кілограм бринзи коштує 70 гривень, а в Києві ще дорожче. Аби отримати один кілограм бринзи, потрібно 4-5 літрів молока, тобто завдання цілком посильне. Щоправда, в Україні ще нема молочних порід овець (їх завозять із Європи), та, думається, для вчених інституту “Асканія-Нова” селекція висопродуктивної м’ясо-молочної породи овець – то справа часу.
Із Асканії-Нової до с.Маркеєва треба їхати кілометрів тридцять непоганим асфальтним шляхом.
В самому селі і на околицях нараховується 3-5 колишніх тваринницьких комплексів, десятки корівників, свинарників, кошар, вагових… Є критий тік і багато об’єктів сільського соцкультпобуту. Очевидно, за радянської влади тут потужно працював і заможно жив квітучий населений пункт тваринників. Схоже, з приходом сюди ДП ДГ “Каховське” Маркеєво почало відроджуватись.
Племінні заводи овець порід асканійської каракульської і асканійської м’ясо-вовнової з кросбредною вовоною стоять один проти одного, а між ними – розділений на дві частини вигін, рясно вкритий солом’яною підстилкою. Випасати разом ці породи овець клопітно (характери в них дуже різняться), тому й розділений вигін навпіл.
– Яке завдання поставив переді мною Едуард Вікторович Репілевький? – перепитує в нас провідний зоотехнік відділку “Маркеєво” ДП ДГ “Каховське” Марія Іванівна Райко і неквапом відповідає: – За радянських часів тут було зерно-вівчарське господарство, в якому нараховувалося 12 тисяч овець, в тому числі 6 тисяч вівцематок. Поставлено завдання – у найближчі роки наблизитися до цих показників. Вже маємо 800 вівцематок асканійської каракульської породи, в поточному році до такого ж поголів’я доведено вівцематок кросбредів. Всі отари на сто відсотків забезпечені необхідними кормами: “Каховське” тут обробляє 1,5 тис. гектарів зрошення та 4 тис. га. богарної землі. У кормовиробництві задіяно багато сільськогосподарських машин та механізмів, що, власне, і вирішує успіх справи.
Впало в око: трудівники відділку “Маркеєво” отримують задоволення від своєї праці, відчувають, що їх сумління та професійний досвід суспільно затребувані. Справжніми майстрами вівчарства зарекомендували себе завідувач тваринницького комплексу Сергій Лукін, чабани Володимир Іллюхін, Микола Костирко та Тимофій Савицький, скотарі Іван Фесенко і Андрій Пастернак… До речі, середньомісячна зарплата трудівників відділку “Маркеєво” складає 2700 гривен. Отож селяни вважають за велику удачу, що їм пощастило сьогодні саме тут працювати і відроджувати славу вітчизняного вівчарства.

Валерій РУДЕНКО,
Володимир МЕНИСЕНКО.
На знімках: 1. Головний науковий працівник інституту «Асканія-Нова» П.І.ПОЛЬСЬКА (зліва) і завідувачка лабораторії селекції овець Н.А.КУДРИК із асканійським «золотим руном».
2. На племзаводівському вигоні.

Дякуємо за відгук!