Думай позитивно і будь собою

Для людини з талантом і любов’ю до праці не існує перешкод. Ці слова як нікого стосуються мешканки нашого міста Садової Ганни Олександрівни. У свої 87 років жінка повна енергії, оптимізму, жаги життя. Звичайно, роки даються взнаки та й здоров’я дедалі частіше підводить, але це не заважає їй займатися творчістю — писати вірші, малювати та вишивати картини.

Народилася Ганна Олександрівна у м.Іваново, Московської області. Вітчим, який замінив їй батька, був військовим, тож родині доводилося часто переїжджати з одного місця на інше. З часом сім’я осіла в Україні, у Запорізькій області. Жили, як і більшість родин, небагато, батьки весь час на роботі. Старшій Ганнусі доводилося встигати і навчатися, і по господарству поратися, і за молодшими сестрами та братом доглядати.

Закінчивши 8 класів, вона вступила до Запорізького гідроенергетичного технікуму. Після 3‑го курсу потрапила на практику на будівництво Каховської ГЕС, де й познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком. Невеличка на зріст, скромна і, разом з тим, рішуча дівчина запала у серце хлопця. Це почуття стало коханням усього їхнього життя. Після закінчення практики писали один одному листи, юнак приїздив у гості. З часом одружилися…

Стали батьками двох чудових доньок і сина (молодша сестра Ганни Олександрівни загинула, залишився 5‑ти річний хлопчик, якого родина Садових виростила як рідного). Жили і працювали у різних містах Херсонщини, поки оселилися у Каховці. Впродовж довгого часу Ганна Олександрівна працювала на Каховському заводі ЗБВ. Вихована військовим-­вітчимом, вона була вимогливою до себе і до інших, завжди дуже відповідальною, принциповою.

Ганна Олександрівна з Олександром Григоровичем прожили разом 52 роки. Це були щасливі роки…

Що спонукало до творчості

Розповідаючи про своє життя, Ганна Олександрівна показує картини, якими завішані стіни її квартири. Вона вперше взялася за пензель у тому віці, коли більшість людей вже не чекають ніяких подарунків долі, а тихо доживають свій вік.

Пішов із життя її коханий чоловік… Щоб якось заповнити порожнечу в душі, жінка почала писати вірші. І це в неї досить непогано вийшло, адже кожен рядок йшов від серця. Середня сестра, яка зробила вдалу кар’єру актриси театру, навіть видала невеличку збірку її віршів, під назвою «Не хочет память забывать». З дитинства Ганна багато читала, то ж не дивно, що її мова образна, яскрава. Вона напам’ять читає поезії, наповнені життя, філософії…

Цілеспрямована, наполеглива жінка на цьому не зупинилася. Почала малювати… Вона не закінчувала художньої школи, у неї не було вчителів. Ганна Олександрівна придбала книжку, за якою вивчала ази мистецтва. Почала з невеликих картин, перемальовувала сюжети з маленьких картинок. З набуттям досвіду почала малювати полотна на власні сюжети, в основному — це пейзажі.

Наступне захоплення — вишивка. Сюжети тут різноманітні, гармонійні за поєднанням кольорів, це біблійні персонажі, пейзажі тощо.

Кропітка діяльність неможлива без тонкого розуміння краси, витонченого смаку і любові. Остання робота — картина, вишита бісером. Це техніка непроста, яка вимагає терпіння, особливої зосередженості, але майстриня отримує від рукоділля надзвичайне задоволення. Кожна робота дорога їй, адже кожній віддає часточку своєї душі.

І хоча останнім часом не малює, оскільки наприкінці минулого року перенесла тяжку хворобу і досі не оговталася, вона не втрачає оптимізму.

— Треба думати позитивно і завжди бути собою… Коли позитивно думаєш, позитивно настроюєш себе, до тебе обов’язково все добре і приходить. Якщо постійно ниєш, жалієшся на життя — те й маєш, — впевнена жінка.

Пані Ганна, проживши довге, насичене життя, не втратила віри в людей, у їхню доброту і порядність. З радістю говорить про те, що поряд мешкають дуже гарні сусіди та й взагалі на добрих людей у житті їй завжди щастило.

Ганна Олександрівна дуже вдячна людина, тож через наше видання хоче подякувати лікарю, завідувачу АЗПСМ №2 Костирі Олександру Івановичу за професіоналізм та людяність. Адже він, за словами жінки, під час хвороби буквально «підняв її на ноги».

Оскільки здоров’я підводить і по господарству вже самій не так просто справлятися, то їй допомагають працівники із Каховського Терцентру. Ганна Олександрівна щиро вдячна за уважність та людяність Валентині Петрівні Збітнєвій, завідуючій відділу надомного обслуговування, та Світлані Миколаївні Новохатській, соціальному працівнику Терцентру.
Інтелігентна, привітна, ерудована, доброзичлива жінка з сильною волею до життя викликає симпатію і повагу.

Прекрасне відкривається особистостям неординарним, творчим. Проходить через їхні душі, щоб ожити в музиці, віршах чи на полотні. І неважливо, коли цей дар відкривається: у 7 років чи у 87…

Підготувала Олена ДЕМЧЕНКО.

Дякуємо за відгук!