Хто ж губить українське село?

Нещодавно відзначили 22-у річницю незалежності України… Відверто скажу: по-різному пройшло це святкування в нашій державі. Здебільшого веселилися мешканці столичного Києва та великих міст, а чим далі від них, тобто ближче до села, до землі, наближалося свято, тим менше було радості на обличчях людей, а все більше смутку… Ні, незалежність нашої української держави поставлять під сумнів не низькі зарплати, пенсії та інші економічні негаразди, з якими щодня стикаються прості люди… Погубить наш суверенітет та деградація суспільства, яку настійно і не без планомірності провадить сама українська держава. Напевно, нинішнім вітчизняним можновладцям ліпше мати повсякденні справи із задурманеними громадянами, ніж з освіченими і налаштованими на боротьбу за гідне людське життя. Ви подивіться, що постійно пропагує і на які «цінності» орієнтує людей (особливо молодих) наше телебачення! Нині знайти телеканал, де вчать глядачів порядності, чесності, відповідальності та іншим високим моральним якостям майже неможливо. Починаючи і закінчуючи своє «віщання» суцільним негативом, переважна більшість українських телеканалів перетворилася на небезпечного антиідеологічного диверсанта, який має на меті лише одне – до нестями залякати народ, посіяти в ньому невіру у власні конструктивні сили і звести нанівець будь-які його добрі починання або творчу ініціативу.
Все своє життя я живу в селі, зокрема у Семенівці (до слова, не в останньому населеному пункті Каховського району), але мені важко пригадати ще один подібний нашому час, коли б так відверто занепала сама природна сутність життя простого селянина, якого б віку він не був. Безробіття, пияцтво, кримінальщина, відсутність здорових життєвих орієнтирів та устремлінь – ось що бачимо практично в кожному селі. Ні, не економічна недолугість нас поставить на коліна, а моральна деградація людей і насамперед сільського населення. Економічні негаразди можна подолати відносно швидко – за п’ять-шість років (особливо якщо правильно використовувати агрогалузь), а моральні якості відродити в людях і за кілька десятиліть проблематично.
Подивіться, що нині робиться з людьми, як скособочені після всіляких недолугих українських реформ наші душі та розум?
Друге, що загрожує незалежності та добротності нашого суспільства – це байдужість. Наша з вами байдужість від долі держави до долі найближчого сусіда чи то конкретної людини. Коли при розмові про те, як краще щось зробити, чуємо у відповідь: «А навіщо воно мені?», то це – найжахливіша із життєвих позицій людини. Байдужість людська знизу догори і приведе нас до катастрофи. І ніякий Євросоюз Україну не врятує. Я не кажу, зрозумійте мене правильно, про вільний виїзд до Європи, про свободу будь-якого вибору, про засилля всіляких європейських товарів… Я кажу про нашу людину, про її і без того підмочений нині менталітет… А менталітет в нас такий: «Ось прийде в Україну Євросоюз – і нам щось дадуть…». У розвинутих цивілізованих країнах, щоб нагодувати народ, йому дають, образно кажучи, вудку, а не рибу. А ми з нашим менталітетом ловити не хочемо, вудку нам і не пропонуй… Ми будемо чекати, коли нас запросять поїсти. Перше, що питають в українському селі зараз, якщо приїздить туди нова людина: «А що ви нам дасте?». Вибори привчили…
…Нещодавно в нашому селі збиралися провести сходку. Хто збирався? Ні, не Семенівська сільська рада… Особисто я пішов до сільради і запропонував провести таку сходку, щоб передовсім подякувати односельцям за те, що вони дали свої кошти (часто-густо невеличкі) на будівництво церкви… Я та інші активісти ходили по обійстях і за лічені дні зібрали аж дванадцять тисяч гривень. Це немало як на наш злиденний для селян час. Священик наш Іван Михайлович запропонував якось подякувати людям за благодійність. Вирішили, що краще це зробити на сходці, привселюдно. А заодно й про санітарний стан та водозабезпечення в Семенівці поговоримо. Але, виявляється, що працівники нашої сільради дуже лякаються розмови на такі гострі для людей теми. Сходка відбулася, але прийшло на неї… аж дев’ять осіб, і не було жодного відповідального працівника сільради, жодного сільського депутата, навіть жодного робітника сількомунгоспу… А на другий день мені люди кажуть: «Не рви серце – було з сільради негласне розпорядження: людям на сходку не йти, бо то Якущенку нема чого робити, як ляси точити»… Якби то так! В нашому селі нема належного освітлення вулиць, вода подається одну годину на добу за спеціальним графіком (а за радянської влади водопостачання діяло цілий день), із п’яти водонапірних башт чотири порізано і продано на металобрухт, не ліпша ситуація й з санітарним очищення села, його благоустроєм та озелененням… Особисто мене така бездіяльна позиція сільського голови, членів сільвиконкому та депутатів сільради і обурює, і засмучує, бо стоїть за нею ніщо інше, як ота підколодна і всеруйнівна байдужість: «А воно нам треба?»
…Щороку в нашому селі відходить у кращий світ до двох десятків осіб. Половина з них помирає ще у працездатному віці від зловживання спиртним. Та це нікого особливо не хвилює. Самогонники женуть оковиту практично без будь-яких перепон з боку правоохоронців та сільської влади. І так з року в рік, за будь-якої влади, бо в державі створені такі умови, що гнати оковиту вигідно… Всі семенівці знають: п’ять чоловік женуть і продають в нашому селі самогонку цілодобово, але управи на них нема.
А в мене в цьому зв’язку є запитання. Ось в нас в районі є податкова інспекція… Чому повз неї вже понад 20 років абсолютно спокійно минає таке явище, як самогоноваріння та реалізація оковитої?! Адже йдеться про досить вигідний бізнес для окремих сільських ділків… Чому ж тоді ці ділки не сплачують державі хоча б податок з прибутку? Невже так важко професійним фіскалам поставити всіх самогонників на облік і справно поповнювати в результаті їх «бурхливої діяльності» місцеві бюджети? Виходить, йдеться про щось інше… Ось і не вірять сьогодні люди ані своїй сільській раді, ані правозахисним органам… І треба всім нам (але особливо можновладцям різних рангів) міцно замислитися: а що ж буде з українським селом завтра і до чого ми дійдемо?
Григорій ЯКУЩЕНКО, в минулому голова колгоспу «Україна» і голова Семенівської сільської ради.

Дякуємо за відгук!