Козацькому роду не буде переводу

2014-04-10 14-43-28_0397Коріння роду мого сягає далекого періоду формування української нації. Із розповіді моєї матері Анастасії Харитонівни Бараболі  відомо, що наші прапредки по материнській лінії належали до свободолюбивого Запорізького козацтва і брали участь у визволенні нашого краю від турків і татар. Після того, коли російські війська разом із запорізькими козаками нарешті перемогли Туреччину, невдячний російський уряд зруйнував Запорозьку Січ, а маніфестом було скасовано саму назву запорозького козацтва. Тож багато козаків переселилися у Нижньодніпровський край і зайнялися землеробством. У XIX ст. козак Бараболя орендував землю у поміщика Мордвинова, жив у селі Костогризівка. Вони вирощували ярову пшеницю полбу. Її цінне зерно продавали на Каховському ярмарку. У 1904 році мій дід Харитон Бараболя пішов служити у царську армію і брав участь в російсько-японській війні. Повернувся додому з багатьма нагородами.
Мудра моя мати Анастасія Харитовнівна виховувала мене на прикладі мого діда Харитона. Я дуже любив розповіді про те, як мого діда цар-батюшка, окрім 3-х Георгіївських хрестів, нагородив ще й 200-ми золотими карбованцями та званням капрала. Я часто просив маму знов і знов розказати, як мій дід брав участь у штикових боях у Маньчжурії, як сміливо ходив він у розвідку і як повернувся з товаришами з трофеєм – близько 100 кіньми. Як він після війни повернувся з Далекого Сходу в Олешшя, де жила його сім’я, з незвичайною нагородою: чотирма кіньми та жеребцем, трьома коровами та добротним армійським возом (тоді таке дозволялося). Їхав дід Харитон додому шість місяців. На зупинках пасли та доїли з товаришем корів. По дорозі отелилися 2 корови та ожеребилися дві кобилиці, так що повернувся дід додому з хорошим приплодом і зажив заможним селянином поміж колишніх Олешківських козаків.
В Росії йшла Столипінська реформа. Тож дід Харитон вирішив придбати землю. І купив він її на крутому правому березі Дніпра на території колишньої «дєрєвні» статського радника Саблукова, який продав землю поміщику Огаркову. (Нині це село Саблуківка Бериславського району). Жили Бараболі добре, бо мали свою землю. Та не дали селянинові, землеробу довго пожити у статках. Все нажите знищила революція, війна 1920 pp., а потім сталінські репресії у 30-ті pp. В результаті помирає дід Харитон, помирають і діти. Із одиннадцяти душ сім’ї залишилися живими п‘ятеро дітей, серед них і моя мама. Там, у Саблуківці, я виріс. У школу ходив у село Качкарівку. Там мене і застала Вітчизняна війна. Почав боротися із загарбниками ще підлітком в період окупації Бериславщини. Я не боявся гітлерівців – ночами збирав для партизанів, які діяли у плавнях біля с.Качкарівка, зброю. Ховав її в скиртах соломи та на даху своєї хати, щоб мама не знала. А одного разу вислідив і вбив одного німця. Після цього були сильні облави. Німці думали, що то партизани вбили німецького солдата. Не раз мене ловили, дуже били, та сільські жінки й мама боронили. Після визволення Бериславщини в 1943 р. я відразу ж пішов на фронт. Мама, проводжаючи, говорила: «Пам’ятай, що ти козацького роду. Захищай свою землю самовіддано і мужньо, як її сотні років захищали твої предки – козаки. Україна повинна бути вільною. Людина не може бути щасливою у неволі». І я виконав наказ своєї матері та обов’язок перед своєю Батьківщиною. Пройшов жахи війни, був і поранений, і контужений. Війну закінчив в Австрії, у місті Креме. Прийшов додому з орденом Великої Вітчизняї війни та медалями «За відвагу», «За взяття Будапешта», «За взяття Вени», «За перемогу над Німеччиною» та ін. Молодий, щасливий, я після війни пішов працювати туди, куди колись мої предки возили продавати пшеницю полбу. Тільки тепер це вже був не зсипний пункт, а Каховський хлібоприймальний пункт. Моя молода козацька енергія потребувала реалізації. Я взявся модернізувати хлібоприймальне підприємство. Багато працював над підвищенням кваліфікації, вивчав передову технологію, читав технічну літературу, працював зранку до вечора. Першим ввів бригадну форму праці за договором. Люди стали отримувти високу заробітну плату, преміальні. За зразкову працю я одержав два ордени «Знак Пошани» та медаль «За доблесну працю». Занесений до книги Пошани Міністерства заготовок Української РСР. Вніс сотні раціоналізаторських пропозицій. Мені присвоєно звання «Заслужений раціоналізатор України». Виховував і виховую своїх дітей та онуків у дусі патріотизму, честі і гідності. Та гірко мені бачити, що сьогодні наша свобода знову під загрозою. І хоча живемо ми уже в XXI столітті, та до цього часу все вирішує не мудрість людська, а підступність та насилля, навіть серед слов’янських, православних народів.

Дякуємо за відгук!