Подорож у минуле

Це був не похід, це була велика пригода, – так назвав нашу мандрівку наймолодший учасник, юний козак з куреня «Лицарі сонця» з Кам’янки Тарас Меркулов.

…8 травня наша козацька група в складі семи козаків та єдиної берегині – Вікторії Богачук – стартувала з Каїрської балки, за день пройшли 30 км: де по грунтовці, де по стежках, а де і без усяких доріг. Надвечір, вже під проливним дощем, дійшли до села Лопатки Горностаївського району і розмістилися на ночівлю завдяки допомозі місцевого козака Івана Триндюка в сільському клубі, на долівці. Вранці, подякувавши за гостинність, зробили ще невеличкий, трикілометровий, перехід до військового меморіального кладовища на хуторі Соломки.

Самого хутора давно немає, залишилася тільки назва. І шість продовгуватих могил, в яких поховано  3620 бійців та командирів Червоної армії, що загинули на так званому Лепетиському плацдармі в кінці 1943 – на початку 1944 років. Готуючись до походу, прочитали багато літератури про бої під час Великої Вітчизняної в цих місцях, поспілкувалися з членами пошукового клубу «Каховка»…

І от ми на місці. Вражає кількість поставлених на могилах маленьких пам’ятників, вмурованих табличок тощо. Люди і зараз продовжують пошук своїх рідних, загиблих на тій війні, приїжджають звідусіль і увічнюють імена. У школі села Червоноблагодатне зберігається Книга пам’яті, куди внесено прізвища тих воїнів, які вдалося встановити, похованих на хуторі Соломки.

На День Перемоги з’їжджаються родичі загиблих тут бійців. Ми зустріли Героя Соціалистичної Праці з Коробків А.І. Кулика: тут похований його батько, Люба з Любимівки розповіла нам історію про те, як довго шукали могилу свого родича Юхима Кушнеренка, знайшли саме тут. І як добре, що завдяки  Червоноблагодатненській сільській раді доглядають за цим кладовищем і кожен рік  сільрада організовує тут 9 травня урочисті заходи.

Вклонившись загиблим і покуштувавши поминального кулешу, продовжили свій шлях. Пройшовши ще кілька кілометрів, піднімаємося на висоту Адамяна, названу на честь геройського сина вірменського народу, що тут загинув. Його сім’я переселилася з Вірменії в Україну, і в селі Князегригорівка Великолепетиського району проживає донька старшого лейтенанта Акопа Адамяна.

А заключним акордом цієї подорожі для нас стала зустріч на степовій дорозі з молодими реконструкторами з села Князегригорівка, які в формі Червоної армії їхали вп’ятьох на мотоциклі часів війни під українським прапором і співали «Катюшу».

Микола ОГДАНЕЦЬ.

Дякуємо за відгук!