Україна сьогодні – це Азербайджан 90-х

Зараз Україна переживає один з найважливіших етапів в її сучасній історії. Це легко зрозуміти, якщо проаналізувати останні події, які прямо або побічно впливають на її майбутнє. Про паралелі між ситуаціями в наших країнах розповів Заур Гараєв (на фото), каховчанин, який нині проживає в Азербайджані.

Ситуація в Україні до болі нагадує те, що відбувалося в Карабасі на початку 1990-х. Саме тому в Азербайджані так гостро переживають українську трагедію, адже вони пережили практично таку ж. Конфлікт на сході України має той же сценарій – таке ж порушення територіальної цілісності, той же результат, окупація російськими військами, сепаратизм. Вони – дзеркальні відображення один одного. Затяжний конфлікт призвів до окупації 20% земель країни, численних людських втрат, в Азербайджані зараз проживає близько мільйона біженців і вимушених переселенців. Ось вже більше десятка років ведуться мирні переговори в умовах тимчасового перемир’я разом з посередниками, призначеними світовим співтовариством.

Але все, чого досяг Азербайджан починаючи з 90-х, і реалізовував протягом всіх наступних років, дає надію, що і Україна, зважаючи на схожість ситуацій, зможе забезпечити гідне людське життя своїм громадянам. Хоч одна п’ята частина Азербайджану все ще залишається окупованою вірменами, він зміг стати на сьогодні сучасною країною, про яку, на жаль, ми так мало знаємо.

Азербайджан за десять років пройшов шлях утвердження державності, демократизації та консолідації паралельно з масштабними економічними реформами, гуманізацією політичної системи країни і соціальних відносин. Після більше двох десятків років державність і національна свідомість, і економіка та соціальний устрій цієї країни пережили докорінну трансформацію.
Про паралелі між ситуаціями в наших країнах розповів Заур Гараєв, каховчанин, який нині проживає в Азербайджані.

Єдина нація
– У процесі контактів з представниками влади, з людьми на вулиці і з друзями я виявив, що за останні 10 років змінився менталітет нашого народу. Причому зрушення відбулися настільки сильні, що змінилося навіть поняття «азербайджанець». За часів активної війни першорядним завданням було згуртувати і мобілізувати все суспільство на реалізацію таких термінових і життєво важливих для самого існування держави проблем як подолання вакууму влади, ліквідація загрози сепаратизму і озброєних бандитських формувань, створення боєздатної армії. Всіх тих проблем, що є такими актуальними в Україні нині. Ключовим у їх вирішенні стало формування національної ідеї, лейтмотивом на сучасному етапі якої є усвідомлення Азербайджану як самостійної сутності. Весь цей час держава займалася ідеологічною діяльністю, тобто підтримувала і пропагувала конкретну систему національних і державних цінностей. Україна, як я бачу, тільки встає на цей шлях.

Національна ідея «азербайджанства» стала засобом мобілізації активних верств суспільства і солідаризації влади з народними масами. Але не варто плутати національну ідею і національну ідеологію. Як це робилося в нашій країні? Простий приклад – прапори, вони буквально висять на кожній будівлі, кожній дитячій площадці. Заняття в школах починаються після виконання учнями гімну і т.д. Формується самоідентифікація людей як єдиної нації. У тих умовах, в яких зараз знаходиться Україна, теорія «єдиної нації» має особливе значення, бо вона ще перебуває на ранній стадії державного будівництва.

Стабільна економіка – стабільне майбутнє
Звичайно, найкраща ідеологія – це сильна економіка. Але на шляху до духовного відродження необхідно подолати не тільки бідність, а й страхи перед ризиками, викликами. Тільки тоді зможуть прижитися демократія, особиста свобода, утвердитися розвинене громадянське суспільство. Знову ж, це відповідь усім, хто хоче ситого життя, робочих місць і розуміння своєї ролі в часі, просторі (державі і суспільстві). Кожна людина не тільки має право, але зобов’язана задатися питанням – хто я, від кого походжу і куди тримаю шлях? Одне без іншого не може існувати. Хіба країна, будучи голодною і незабезпеченою, зможе вирішувати свої ж проблеми, підвищити рівень самосвідомості, зміцнити національний суверенітет? Звичайно ж, ні. Демократії теж не може бути з голодною масою. Сильна ж, структурована економіка сама буквально почне годувати культуру, мистецтво, гуманітарну сферу. Після прориву в цьому напрямку можна буде говорити про якусь гармонію.

Як Україні зараз побудувати нормальну економіку? Знову таки, можна скористатися досвідом Азербайджану і запросити інвесторів. Як приклад, реалізація великого проекту на основі підписаних у вересні 1994 року представниками 13 нафтових компаній з 8 країн «Контракту століття» з експлуатації ряду родовищ нафти і газу в Азербайджані, насамперед у Каспійському морі. Таким чином за короткий термін країна стала важливим економічним центром в регіоні. Україна також має певні поклади ресурсів, які сама не в змозі добувати, так чому ж не дозволити іноземцям допомогти у їх розробці?

Сильна армія – гарантія мирного неба
Але потрібно розуміти, що в Азербайджан інвестори прийшли тільки після того, як ми довели, що повністю контролюємо військовий конфлікт, існуючий на території нашої держави. А для цього потрібна сильна боєздатна армія. На жаль, поки масштаб військової катастрофи на Донбасі, на мій погляд, населення України ще мало усвідомило. Наприклад, в Азербайджані був час, коли всі зрозуміли, що або ми вистоїмо, або нас повністю знищать. Люди підтримували армію і державу – жінки знімали і віддавали золото, населення – останні заощадження, приблизно те робить у вас волонтерський рух. Саме тоді і відбувся “тектонічний зсув” у суспільстві, й остаточно випарувався «совок» з голови.

Схожий бардак в азербайджанській армії, який ми бачимо зараз в Україні, був більше двадцяти років тому. І наша армія тоді не змогла уникнути котлів і поразок. У нас було своє Дебальцеве в 1992 році біля села Дашалти. Ми тоді зазнали великих втрат, але наші солдати билися до кінця, як і ваші зараз. У середині дев’яностих навіть військову форму і черевики військовослужбовці шукали самі. Нині із усім необхідним в азербайджанській армії немає проблем. Рівень забезпечення азербайджанської армії набагато вищий, ніж української. Вищий у нас і рівень окладів військовослужбовців.

В Україні політики звикли багато і красиво говорити, але мало робити, тоді як в Азербайджані йде реальна робота над посиленням, забезпеченням, модернізацією армії. Є таке прислів’я: розумний вчиться на чужих помилках, а дурень не вчиться навіть на своїх. В Україні накопичилося безліч проблем, які Азербайджан успішно поборов, так чому ж не звернути погляд на цей досвід.

Молодь – наше майбутнє
Все, чого Азербайджан досяг, було б неможливим без формування єдиної національної та молодіжної політики. Дитина – наркоман, алкоголік – це проблема сім’ї чи головний біль суспільства? У цьому зв’язку єдина альтернатива – залучити все суспільство до виховання. В Азербайджані не соромно зробити зауваження, люди по суті виховують один одного. В Україні чомусь всім байдуже. Важливо, як я вже говорив, з дитинства прищепити любов до країни і елементарні поняття поведінки в суспільстві. Проблема не тільки в тому, що молодіжна політика виконується в більшій частині формально. А чи відчуває каховська молодь себе членом якоїсь великої організації? Хто захистить її права, якщо вони будуть порушуватися? Варіанти відповіді: організації, батьки, сам. І найсумніше, що «виграє» позиція «я сам»… Тому що в Каховці поняття «молодіжні організації» відсутнє в тому розумінні, в якому вони існують в тому ж Азербайджані.

Публічна політика зараз молоді стосується мало і обмежується тільки твердженнями, що «молодь – наше майбутнє, нею потрібно займатися» і т.д. Молоді залишається тільки одна політика – стратегічна. Шляхом самоорганізації, формулювання нових цінностей і збирання людей, але чомусь ніхто не говорить про проблеми молоді в бізнесі або на держслужбі? Напевно, тому що система монопольна і замкнута. Більшість молодих людей не бачать перспектив у місті, але при цьому не хочуть рухатися далі. Проблема і в тому, що у молоді відсутні сьогодні ці самі конкурентні ідеї.

Мені здається, що і досвід «старої гвардії» в даному випадку не дуже працює. Тому, що вона може нас навчити, за великим рахунком, тільки деяким формальним речам. А молодіжна політика – це формування нового покоління, виховання його, це майданчик для комунікації, обговорення. Як інструмент формування нації молодіжні організації цікаві і потрібні, але якщо в Азербайджані справа пішла, то в Україні політика в цьому ключі нагадує пісочницю.

З іншого боку, я впевнений, що в місті не так мало людей, які теж хочуть, щоб середовище, в якому вони живуть, перестало викликати огиду і зневіру. І деякі з них навіть готові вкласти в це час або гроші. Їх лише необхідно організувати.
Я не стверджую, що в Азербайджані все ідеально. Як відомо більшості з нас, жодна країна не є досконалою, навіть країни Західної Європи. Але все перераховане, при схожих ситуаціях, вже стало реальністю в Азербайджані, країні Південного Кавказу, так чому б цьому не відбутися і в Україні?

Спілкувався Сергій МАКОГОН.

Дякуємо за відгук!