Про роботу обласної ради і не тільки – з перших вуст

Незабаром спливає півроку з початку роботи новообраних органів місцевої влади. Саме час робити попередні висновки щодо активності, продуманості кроків і результативності діяльності наших обранців. І якщо проекти й рішення, а також і суперечки міських та районних депутатів каховчани можуть бачити «неозброєним оком», то робота обласної ради, на перший погляд, є для нас чимось більш віддаленим, принаймні у просторі, хоча, мабуть, ніхто не буде заперечувати, що рішення на рівні області впливають на життєдіяльність Каховки й району не менше. Тому сьогодні про важливі віхи своєї роботи розповідає каховчанам депутат Херсонської обласної ради, керівник ФГ «Зоря Каховщини» Леонід КИРИЧЕНКО.

– Леоніде Петровичу, озвучте, будь ласка, головні пункти Вашої діяльності в раді, направлені на розвиток села взагалі і Каховщини зокрема.
– Треба зазначити, що працюю я в цьому напрямку не один – в нинішнє скликання облради увійшло багато сільгоспвиробників, якими й було створено позафракційну аграрну групу кількістю 19 депутатів і які, в першу чергу, ставлять перед собою за мету відстоювання прав та інтересів сільгоспвиробників і сільських громад. Тому, незважаючи на те, що всі ми є представниками різних фракцій і маємо різні погляди на деякі політичні питання, та зазвичай у питаннях щодо розвитку на Херсонщині аграрної галузі ми – однодумці.

Як і наприкінці 2015 року, першочерговими в аграрній сфері залишаються проблеми змін у Податковому кодексі, котрі минулоріч занадто поквапливо прийняла Верховна Рада України. З цього питання депутати Херсонської облради направили звернення до Кабінету Міністрів і Верховної Ради, в якому прописана вимога відновити спецрежим на податок на додану вартість для сільгоспвиробників.
Гостро обговорюються й питання водозабезпечення – як Каховським магістральним каналом, так і Північно-Кримським; особливо тарифи за водокористування та електроенергію.

Намагаємося протистояти й необґрунтованим «рекомендаціям» Держгеокадастру щодо майже примусового підняття ціни за орендовану землю до 8% від грошової нормативної оцінки землі. Позаяк в нашій групі є депутати з різних районів області, слухаючи їх, складається загальнообласна картина реакції  на такі «рекомендації»: не тільки на Каховщині, а й повсюди по Херсонщині часто фермери неспроможні сплачувати навіть 1,5% богарної землі – загнані в глухий кут некомпетентними державними органами, вони все частіше просто кидають землі, і ті пустують. А місцеві бюджети недоотримують фінансування.

Загалом, на мій погляд, депутатський корпус сьогодні складається з кваліфікованих людей; я не бачу там і такого негативного явища, як «сколочування» певних груп, що лобіювали б якісь суто власні непрозорі зацікавлення. Зараз усі готові працювати на розвиток Херсонської області.

– А чи є вже на сьогодні якісь Ваші особисті внески в діяльність обласної ради саме як представника Каховщини?
– Для мене одними з пріоритетних залишаються, як і було заявлено ще у передвиборчій кампанії, вирішення задач освітлення вздовж траси, що проходить через с. Коробки (вул. Каховська), та капітальний ремонт Цукурівського сільського клубу.

Необхідність виділення коштів на освітлення я мотивував в облраді тим, що у розташованому в Коробках Каховському державному аграрному коледжі навчаються і регулярно їздять цією трасою студенти не тільки Каховщини, а й з усіх куточків області, а також і тим, що Коробки є досить густонаселеним селом, тому по цій трасі завжди іде жвавий трафік, – отже ця дорога має бути добре освітленою. Щодо Цукурівського клубу – він потрібен у нормальному стані особливо тут, тому що Цукури – не таке вже й мале село (налічує більш ніж 1000 мешканців).

Але так сталося, що, на превеликий жаль, у Цукурах немає ні дитсадка, ні школи, ніяких адмінбудівель. Тобто, на сьогодні сільський клуб – то, без перебільшення, справжній світоч культури і розвитку молоді села. І, як не дивно, у напівзруйнованому клубі, де дах «світиться» і тече, всі ці роки не просто жевріє життя, а й ведеться дуже активна діяльність: проходять різноманітні заходи, працюють гуртки, в яких діти співають і танцюють, люди різного віку збираються відзначати свята, спілкуватися… Все це доводить, що сільський клуб надто потрібен Цукурам, що мешканці не налаштовані покидати село, хочуть там жити, працювати і гідно та насичено відпочивати.

Дякуючи головам Кам’янської та Коробківської сільрад Аллі Миколаївні Федай та Ігорю Володимировичу Сеглянику, які оперативно підготували і надали необхідну проектно-кошторисну документацію по обом вищеназваним об’єктам, я встиг подати проекти їхніх ремонтів до березневої сесії. І ось, 23 березня, на Президії облради, де затверджувався перспективний план економічного розвитку Херсонської області у 2016 році, мені вдалося довести членам Президії нагальність включення ремонтів обох запропонованих мною об’єктів у цей план. А наступного дня, на засіданні сесії, він був затверджений. Також дякую за розуміння з боку голови облради Андрія Путілова, котрий одним із перших підтримав мою ініціативу, та депутатам за розуміння.

З цього приводу, користуючись нагодою, хотів би звернутися до сільських голів і депутатів сільрад: у вас у всіх є такі об’єкти, які вимагають відновлень, але коштів сільрад для цього не вистачить. Тому готуйте вчасно документацію на подібні об’єкти з метою включення їх у план економічного розвитку Херсонщини на наступні роки, а ми, депутати облради від Каховського району, робитимемо все можливе задля їх «просування» серед колег. Адже, скільки б ми не говорили про нагальність тих чи інших зрушень, – документацію на ці ремонти ніхто, крім вас, не підготує. Бо це потрібно, у першу чергу, нам самим. Прикро чути, коли від інших районів подаються по 20-30-40 проектів, а від Каховщини у цьому році – лише чотири (плюс два «довключені» за моєї підтримки)…

Заради справедливості треба зазначити, що проекти жодного району не можуть бути відразу профінансовані в повному обсязі. Але відкривають тим, хто, принаймні, стукає – і зрозуміло, що, чим більше проектів буде подаватися від Каховського району, тим більше їх врешті-решт профінансується.

– Як у вашій групі та у фракції ВО «Батьківщина» в облраді ставляться до задекларованої Урядом децентралізації й можливого зняття мораторію на продаж землі сільгосппризначення?
– Звичайно, тут питання виходить на загальнодержавний рівень. Та й ми надаємо свої пропозиції до органів центральної і державної влади.
Якщо торкатися теми децентралізації, то, на мою особисту думку, об’єднувати громади треба навколо чогось конкретного, а не навколо якихось примарних і незрозумілих орієнтирів. Наприклад, таким конкретним об’єктом для нашого населення є земля. Маю на увазі землю, котра повинна належати громадам. Саме тому на сесії облради 24 березня я надав депутатський запит із проханням звернутися до Верховної Ради щодо повернення земель сільгосппризначення у розпорядження сільських, селищних, районних та міських рад.

Передісторія проблеми така: чотири роки тому влада Януковича перевела ці землі (що раніше були у розпорядженні місцевих органів самоврядування) у відання державних органів. Сьогодні у ролі розпорядника усіх земельних ділянок, розташованих на території сільрад, але за межами цих сіл, виступає такий орган як Держгеокадастр. Тобто, передавати землю тепер можливо абсолютно без відома громад, виключно в Києві. Що це, як не «супер-централізація» та величезна лазівка для корупції?!

Той, хто має більше коштів і «виходів» на столичних чиновників, той і отримує ці землі в користування, й ніхто з Києва чи Херсона думку громади на цей рахунок взагалі не питає та навіть не ставить їй до відома!
Отже, повернення таких земель у розпорядження самих громад і може стати тим першим дійсним кроком до реальної децентралізації.  Тому тепер Херсонська облрада звертається з цим до українських парламентарів. До речі, Верховна Рада також за цю норму, але чомусь “буксує”; от ми і підштовхуємо її до цього кроку.

Наступне звернення до Верховної Ради, що також у тій чи іншій мірі стосується майбутньої децентралізації, випливає з контексту нещодавно прийнятого доленосного Закону (який не могли прийняти протягом аж 10 років!) «Про малі сімейні фермерські господарства». За цим Законом люди, що мають земельні паї, відтепер не мусять їх здавати комусь в оренду, а за бажанням можуть самі обробляти їх. І повинні на це отримувати державну підтримку в різних формах. У першу чергу – в прийнятті Верховною Радою Закону про єдиний податок з одного гектара наявної землі. Звичайно, закон про таке оподаткування буде справедливим не тільки для малих, а й для усіх фермерських господарств.

(До речі, така система діє в Польщі, і вона є диференційованою). Але особливо вигідною вона стане саме для малих господарств, де апріорі нереально утримувати бухгалтера, і не потрібно буде господарям «ламати голову» над різними видами податків. Це звернення було прийнято Херсонською облрадою та, за дорученням Асоціації фермерів і приватних землевласників України, я особисто зустрічався з головою Верховної Ради В.Гройсманом, озвучував головні аргументи звернення, і він з розумінням поставився до наших вимог та пообіцяв, що в найближчі пленарні засідання ці обидва законопроекти будуть взяті на розгляд.

Це все є особливо нагальним для нашого регіону. Ми бачимо результати роботи фермерських господарств у Херсонській області, бачимо, що, попри всю економічну нестабільність, вони розвиваються, даючи людям робочі місця (хай і сезонні), будуються холодильні системи та склади. Завдяки цьому наші споживачі отримують в кінці зими-навесні сільгосппродукцію не за підвищеними цінами, а навпаки, нерідко спостерігається падіння цін. В майбутньому ж плануємо вдосконалювати процеси вирощування, переробки й зберігання продукції, вдосконалювати її якість. А від цього – і збільшення робочих місць, і додаткові надходження до місцевих бюджетів.

При сприятливих умовах фермери цілком могли б починати, наприклад, на кооперативних засадах, відбудовувати і навіть будувати нові сільські школи, дитсадки, клуби, ФАПи, тобто  оживляти село, давати йому можливість розвиватися, працювати, залишатися основою українського суспільства. Але поки що, на жаль, ми не бачимо створення сприятливих умов від Уряду нашому фермерству, нерідко – навпаки, те, що зветься «палки в колеса»…

Та й у теперішніх непростих умовах українські фермери (зокрема, і наші каховські), самотужки розбудовують зрошення на богарних землях, вирощують високі врожаї без ніяких інвесторів. Інвестують самі в свої господарства з надією тільки на власні сили.

– Наші деякі представники керівних районних державних органів декларують можливий продаж землі, як панацею від багатьох бід українського села. Чому Ви не згодні з цим?
– Наведу приклад недавньої бесіди, що я мав з одним моїм знайомим моряком далекого плавання. Він бідкався, що зараз працює на суднах під чужоземними прапорами. Я запитав: «Чому не на наших?». Він відповів, що в Чорноморському пароплавстві колись було більш ніж 600 суховантажних суден, а тепер залишилося близько 30. І всі вони – в жалюгідному стані. А чимало колишніх українських суден розпродані закордонним компаніям і сьогодні ходять під іноземними прапорами, приносячи користь іншим державам… Ну, кораблі, все ж таки, можна побудувати нові… А ось якщо розпродамо іноземцям наші землі? Назад уже ми їх не викупимо ні за яку ціну! Які наслідки за цим? Втратимо найбільшу цінність країни – українську землю!

Скупити землю зможуть у переважній більшості олігархи. Вони вже й так заздалегідь майже поділили українські землі, і просто очікують законодавчого дозволу. Можливо, де-не-де дрібний фермер і зможе купити 10-20 га, але це вже для країни «погоди не зробить». Від купівлі земель олігархами, без сумніву, з’являтимуться монополії та подальші спекуляції на перепродажах.

А від того – і монополії на сільгосппродукцію. Ціни полізуть вгору. До речі, мало виграють і ті люди, хто продасть цю землю – адже через інфляцію дуже швидко знецінюються ті кошти.
…Колись, ще у кінці 80-х років минулого століття, я був одним із ініціаторів ідеї приватних форм господарювання на землі. І я, і мої колеги тоді вважали, що безперечно правильним буде створити ринок землі. Та ми ж не могли й уявити собі, що «розквітне» така корупція! Тому в таких умовах, поки корупція не буде подолана, земля не може бути товаром.

Лише десь близько за 10 років мораторію можна буде ініціювати деякі зміни, де б передбачався продаж землі приватної форми власності при великій необхідності (наприклад, якщо перед людиною стоїть питання «життя і смерті» чи виїзд закордон). Але такі умови – тільки для цієї категорії людей. І ні в якому разі не продаж великих масивів, тим паче – державних земель.

Державні землі повинні бути у комунальній власності – тобто, у громадах з послідуючою здачею в оренду, надходження ж підуть на розвиток соціальної сфери на селі.
Думаю, поміркована більшість людей розуміє недоречність продажу земель у сучасних умовах, і тому, навіть, якщо Верховна Рада «додумається» до такого покриття беззаконня «новими законами», люди цього не допустять, вони просто «заблокують» отих горе-парламентарів, аж допоки вони не приймуть мораторій на продаж. Ну, а якщо вже такі сильні точаться зараз суперечки навколо цього питання, то потрібен всенародний референдум. Я певен – 90% проголосують проти ринку землі.

А щодо мене, то я зараз готую чергове звернення до Верховної Ради про те, щоб до тих пір, поки в Україні не буде подолана корупція (а це, повторюся, не менше ніж 10 років), прийняти законопроект, який би забороняв державним посадовцям публічно висловлюватися за ринок землі та пропагувати цю ідею – аж до кримінальної відповідальності за такі дії. Дані заклики є свідченням продуманого, далекоглядного злочину проти свого народу. Так, по аналогії, можна договоритися й до того, що треба продавати, наприклад,  воду, а потім – і повітря… А тоді вже й самих українців понесе цим вітром по світу, немов жебраків… Та, думаю, до цього не дійде.

– Активно працюючи в раді, як встигаєте у власному господарстві?
– Звичайно, громадська та депутатська діяльність забирають багато часу. Але сільськогосподарський процес чекати не буде. Тому намагаюся встигати всюди. Допомагає в цьому мені і весь наш злагоджений та дружний колектив. Механізатори, овочівники, інші спеціалісти прекрасно знають свої «фронти робіт», адже працюють у господарстві по 10 років і більше. Всі культури висіваються вчасно, при дотриманні відповідних технологій і згідно з запланованими сівозмінами.

Технічними ресурсами господарство забезпечене. Скорочення посівних площ не плануємо. Навпаки, завдяки капіталовкладенням в меліораційні системи, вдається розширювати площі зрошуваних земель. Звичайно, від цього очікуємо ще кращих врожаїв і, позаяк більшість земель господарства взяті в оренду, – можливості збільшувати орендну плату, що ми й робимо практично щороку, згідно додатково укладених угод.

– Куди збуваєте свою продукцію?
– Овочеву продукцію практично всю ми поставляємо в мережі супермаркетів як у Херсонській області, так і по всій Україні. Зернові реалізуємо відповідним компаніям. Звичайно, краще було б, якби всі фермери мали змогу кооперуватися й самим експортувати зернові та олійні культури через власні потужні кооперативи. У світі фермери, зазвичай, так і роблять.

А в наших умовах виходить так, що більшу ціну забирають зернотрейдери, користуючись своїми монопольними можливостями, адже, на жаль, вони мають у власності елеватори, чого не маємо ми.

Треба сказати, що подібна ситуація спостерігалася в США в 30-ті роки ХХ ст. Власники елеваторів там також ставали монополістами та здирницьким шляхом отримували величезні прибутки від роботи фермерів. Але американська демократія завжди була далекоглядною, тому в кризах у першу чергу допомагала своїм виробникам. Ось і тоді фермери отримали від держави кредити на побудову нових, передових на той час, елеваторів. І колишні монополісти залишилися через свою жадібність практично ні з чим.

Ніхто не хотів користуватися їхніми вже застарілими елеваторами, і вони їх просто кидали. Я особисто, перебуваючи в США, бачив оті старі покинуті елеватори, що й досі стоять в країні, як нагадування й застереження для монополістів і як пам’ятник мудрій політиці держави, що йде назустріч вітчизняним виробникам. От про це ніколи не пізно замислитися й нашим можновладцям. Лише так країна знову зможе розвиватися. Працелюбства українцям не позичати. Залишається сподіватися на здоровий глузд і совість чиновників, аби подолати корупцію. Тоді вже можна буде розмірковувати про ринок землі. Але не раніше.

Записала Ірина СОШНІКОВА.

Дякуємо за відгук!